Мт 18, 1-5. 10. 12-14 Того часу підійшли до Ісуса учні й кажуть: «То хто найбільший у Царстві Небесному?» Ісус покликав дитину, поставив її серед них і сказав: «Воістину кажу вам: якщо не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне. Отже, хто умалиться, як ця дитина, той буде найбільшим у Царстві Небесному. Хто приймає таку дитину в Моє Ім’я, той Мене приймає. Стережіться, щоб ви не погордували жодним з цих малих, бо кажу вам, що їхні ангели на небі повсякчас бачать обличчя Мого Небесного Отця. Як ви вважаєте? Коли в якогось чоловіка буде сто овець і одна з них заблукає, чи не покине він дев’яносто дев’ять у горах і не піде шукати заблудлої? І коли станеться, що знайде її, запевняю вас, що радітиме нею більше, ніж дев’яноста дев’ятьма, які не заблукали. Так само немає бажання в Отця вашого Небесного, щоби загинув один із цих малих».
1.
Цей фрагмент Євангелія краще розуміти в контексті попереднього розділу, де Ісус преобразився перед вибраними учнями, говорив про свої страждання та смерть, чудесним способом заплатив податок за себе і за Петра.
Ісус кілька разів виділив Петра, коли вибрав його, щоби показати диво на горі Тавор і особливо, коли наказав апостолу зловити рибу зі статиром у роті. У решти учнів спалахнули недобрі почуття заздрості та ревнощів.
Але зауважмо, Ісус в другій половині Євангелій часто говорить про свої страждання, натомість учнів дедалі більше цікавить питання слави. Так в 17 розділі Євангелія від Матея Ісус говорить про свою смерть, а на початку 18 апостоли запитують про славу Царства.
Так само і ми можемо не чути справжнього Божого Слова, ставлячи акценти на світ своїх фантазій.
Розчарування та зневіра в християнстві, Церкві, Бозі є дуже болісним явищем в конкретній історії віруючого, але частіше за все є наслідком самообману. Подібне розчарування пережили апостоли, коли брутальна смерть їхнього Вчителя увірвалася у світ їхніх мрій, фантазій, ілюзій.
2.
Ісус ставить у приклад дитину, бо вона є ближче до природної простоти, довіри до дорослого (Бога). Дитина натурально щаслива від того, що є поруч з батьками, вона впевнена в їхній любові.
Святий Йоан Золотоустий говорив, що дитина в більшості не усвідомлює своїх унікальних якостей, а тому і не впадає у гординю. В цьому є властивість високої мудрості мати чесноти і не надиматися ними.
Окрім інших сенсів Ісус запрошує віднайти дитину в собі дорослим і закомплексованим чоловікам, своїм учням. А наскільки пригнічена чи загублена дитина у тобі?
3.
Насамкінець Євангелія Ісус розказує історію про доброго пастиря, який шукає загублену вівцю. Якщо учні Христа жили в моделі світу, де треба бути найкращим, першим, найбільшим в Божому Царстві, то Ісус показує їм зовсім іншу картину: колишні рибалки, митарь, зилот та іще кілька осіб стали апостолами, тому що загубились, а Ісус в силу своєї природи Доброго Пастиря їх віднайшов. Не кращі, а загублені.
Коли ми змагаємося в чеснотах, бажаючи стати кращими, “найбільшими в Царстві Божому”, то здобуваємо лише одну першість – у гордині. Чи продовжимо за інерцією жити у світі “кращих” чи спробуємо довіритися Доброму Пастирю?
