«Якщо один член страждає, з ним страждають усі члени» – цими словами святого Павла з першого Послання до Коринтян розпочинається «Лист до Божого люду» Папи Франциска, оприлюднений 20 серпня 2018 року. Він зазначає, що ці слова відлунюють у його серці, коли він вкотре констатує страждання, яких зазнали багато неповнолітніх через сексуальні зловживання і зловживання владою та сумлінням, скоєні помітною кількістю духовенства й богопосвячених осіб.
«Це злочин, який породжує глибокі рани болю й безпорадності, насамперед, у жертв, але також і в їхніх родин та у всієї громади, незалежно від того, чи вони віруючі чи і невіруючі», – пише Святіший Отець, наголошуючи, що дивлячись у минуле, «ніколи не буде достатнім все те, що робиться для того, аби просити прощення та надолужити за сподіяну шкоду», а дивлячись у майбутнє, «ніколи не буде досить усього того, що робиться для того, аби створити культуру, спроможну запобігти не лише тому, щоб ці ситуації більше не повторювалися, але й щоб вони не знаходили простору для прикриття чи утривалення».
«Страждання жертв і їхніх родин – це також наше терпіння, а тому невідкладно ще раз підкреслити наше заанґажування в те, щоб гарантувати захист неповнолітніх і дорослих, що перебувають в ситуаціях уразливості», – наголошує Глава Католицької Церкви.
Якщо один член страждає
Папа посилається на оприлюднений нещодавно рапорт, який описує досвід коло тисячі осіб, що стали жертвами таких зловживань з боку священиків приблизно протягом сімдесяти років. І хоч можна сказати, що більшість випадків стосується минулого, «з бігом часу ми пізнали біль багатьох жертв і бачимо, що рани ніколи не зникають та змушують нас рішуче засудити ці звірства, як також зосередити зусилля на тому, щоби викорінити цю культуру смерті».
«Рани, – наголошує Святіший Отець, – “ніколи не підпадають строкам давності”. Біль цих жертв – це волання, що підноситься до неба, заторкує душу, але протягом тривалого часу його ігнорували, приховували, змушували мовчати». Однак, це волання «виявилося сильнішим» від спроб змусити його замовкнути або від сподівань розв’язати проблему шляхом рішень, які лише «збільшили серйозність», приводячи до співучасті.
Зазначаючи, що «відчуваємо сором, побачивши, що стиль нашого життя заперечував і заперечує те, що проказуємо устами», Папа Франциск пише: «З почуттям сорому й розкаянням визнаємо, що ми, як церковна спільнота, не зуміли бути там, де повинні були бути, не діяли вчасно, визнаючи виміри та серйозність шкоди, заподіяної дуже багатьом життям. Ми знехтували й покинули найменших».
Всі члени страждають разом
За словами Святішого Отця, розмах цих подій вимагає того, щоб зайнятися цим фактом «у глобальний та спільнотний спосіб». На шляху навернення «важливо й необхідно» усвідомити те, що трапилося, але лише цього недостатньо. «Сьогодні перед нами, як перед Божим людом, стоїть виклик взяти на себе біль наших братів і сестер, поранених тілом і душею». І якщо в минулому упущення «зуміло стати формою відповіді», то сьогодні «хочемо, аби солідарність, в її найглибшому та найвимогливішому сенсі, стала нашим способом будувати сучасну та майбутню історію, в середовищі, де конфлікти, напруження та, особливо, жертви будь-яких зловживань можуть знайти простягнуту руку, яка їх захистить та викупить від цього болю».
«Така солідарність вимагає, в свою чергу, викривати все те, що може створити загрозу для цілісності кожної особи. Солідарність, яка вимагає боротьби проти всіх форм корупції, особливо, духовної», – підкреслює Папа, перестерігаючи перед «зручною та самодостатньою сліпотою», яка допускає різні форми обману, наклепів, егоїзму та егоцентричності. За його словами, заклик святого Павла «страждати з тими, які страждають» є найкращою «протиотрутою» від бажання повторювати слова Каїна: «Хіба я сторож для свого брата?».
Зусилля для запобігання і заклик до покути
Глава Католицької Церкви зауважує, що йому відомо про зусилля і працю, які проводяться в різних частинах світу з метою гарантувати безпеку та захист «інтегральності дітей та уразливих дорослих», для поширення «нульової терпимості» до зловживань та притягнення до відповідальності тих, які коять або покривають ці злочини. «Ми запізнилися із впровадженням цих необхідних дій та санкцій, але я вірю, що вони допоможуть гарантувати зростання культури захисту в теперішності та майбутньому», – пише він, додаючи:
«Разом з цими зусиллями, необхідно, аби кожен охрищений почувався включеним у церковне та суспільне перетворення, якого ми дуже потребуємо. Таке перетворення вимагає особистого та спільнотного навернення та спонукає дивитися в тому ж напрямку, що й Господь».
Необхідно «вчитися скеровувати свій погляд» у цьому напрямку і «перебувати там, де Господь хоче, аби ми перебували» та «навертати своє серце, перебуваючи в Його присутності. В цьому, як нагадує Папа, допомагають молитва та покута, з чого випливає заклик: «Заохочую весь святий вірний Божий люд до покутничої практики молитви та посту, згідно із Господнім наказом, що розбудить наше сумління, нашу солідарність і наші заанґажування на користь культури захисту та “ніколи більше” щодо будь-якого типу й форми зловживань».
Приналежність до Божого люду й небезпека клерикалізму
За словами Святішого Отця, «неможливо уявити навернення церковного діяння без активної участі всіх складових Божого люду». Слід уникати «неправильного способу розуміння влади у Церкві», яким є клерикалізм, що виявився дуже поширеним у спільнотах, де трапилися випадки зловживань.
«Клерикалізм, підтримуваний як самими священиками, так і мирянами, породжує поділ у церковному тілі, що сприяє та допомагає утривалити різні форми зла, які сьогодні викриваємо. Сказати “ні” зловживанням означає сказати рішуче “ні” різним формам клерикалізму», – наголошує Наступник святого Петра.
Папа наполягає на тому, що слід завжди пам’ятати про те, що в історії спасіння Господь спасає народ. Ніхто не спасається, поодинці, як окрема людина. Тому, єдиним способом дати відповідь на це лихо є «переживати його, як завдання, що залучає та стосується всіх нас, як Божого люду». Усвідомлення причетності до одного народу та спільної історії дасть змогу «визнати наші гріхи та помилки минулого з покаянною відкритістю, здатною дозволити оновити себе зсередини». Без «активної участі всіх членів Церкви», зусилля, спрямовані на «викорінення культури зловживання» не зможуть «породити динамізм, необхідний для здорового та ефективного перетворення».
Значення молитви й посту
«Неминуче, щоб ми, як Церква, змогли визнати і з почуттями болю й сорому засудити звірства, скоєні богопосвяченими особами, представниками духовенства та всіма тими, на кому лежало завдання чувати й захищати найуразливіших. Просимо прощення за свої та інших гріхи. Усвідомлення гріха допомагає нам розпізнавати помилки, злочини та рани, завдані в минулому, й дозволяє нам відкритися та ще більше анґажуватися в теперішньому на дорозі оновленого навернення», – пише Святіший Отець, додаючи:
«Водночас, покута та молитва допоможуть нам зробити наші очі та серця чутливішими до страждань інших та перемогти прагнення панувати й володіти, яке часто стає коренем цих лих. Нехай же піст і молитва відкриють наші вуха на мовчазний біль дітей, молоді й людей з інвалідністю. Піст, який викликає голод і спрагу справедливості та спонукає прямувати в істині, підтримуючи всі необхідні судові посередництва».
Підсумовуючи цього листа, Папа Франциск зазначає, що зайнявши поставу молитви й покаяння, зуміємо, особисто та як спільнота, увійти в гармонію зі словами святого Павла: «Якщо страждає один член, всі члени страждають разом». Допомогою в цьому для нас є Пречиста Діва Марія, що зуміла вистояти біля стіп хреста Свого Сина, навчаючи всіх нас, як слід поводитися перед обличчям страждання невинного, пізнаючи де і як повинен стояти Христовий учень.
«Нехай же Святий Дух дасть нам благодать навернення та внутрішнього помазання, аби перед обличчям цих злочинів зловживань зуміти висловити наше покаяння та рішення мужньо з ними боротися», – побажав Святіший Отець.
