5 (КОНТР)АРГУМЕНТІВ ЛГБТ

У розмовах прихильників і противників ЛГБТ переважають в основному емоції та суб’єктивні судження. Ця стаття, як і попередні, намагалася перенести дискусію у наукову сферу, адже правда визначається не нашими почуттями і враженнямии, а фактами і аргументами.

Аргумент 1. Гомосексуалізм більше не вважають хворобою.

Дійсно у 1973 р. Американська Асоціація психіатрів (АРА) викреслила гомосексуалізм зі списку психічних захворювань. Частина психіатрів, яка тоді голосувала за цю зміну, була переконана, що відтепер зможе ефективніше допомагати гомосексуалістам, які дійсно потребували і прагнули допомоги. На їхню думку, одним з позитивних наслідків мало стати усвідомлення проблеми гомосексуалізму у більшому колі психіатрів, які замість ігнорування, будуть готові його лікувати¹. Та навіть після зміни визначення гомосексуалізму як хвороби, 69 % американських психіатрів, опитаних у 1977 р., вважала гомосексуалізм «патологічною адаптацією», а не «нормальним варіантом сексуальності»². Та ж сама асоціація у 1994 р. виключила зі свого переліку паталогій педофілію, а у найновішому виданні подала її, як «сексуальну орієнтацію», за що потім була змушена вибачатися за ніби допущену помилку³. У 1992 р. Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуалізм зі списку хвороб. Цього року зі списку 11 видання Міжнародної Класифікації Хвороб (ICD-11) ВООЗ було виключено транссексуалізм з формулюванням “щоби покращити прийняття суспільством транссексуальних осіб»⁴.

У Вікіпедії написано, що усунення гомосексуалізму зі списку хвороб передувало багато об’єктивних і добре запланованих наукових досліджень і не було наслідком впливу гомосексуального лоббі. Як одне, так і друге є неправдою. Адже у 1973 р. Американська Асоціація психіатрів мотивувала своє рішення лише дослідженням Е. Хокера (Hooker E)⁵ та Робінса-Сагхіра ( Robins, E. and Saghir)⁶. Обидва стверджували, що між гомосексуалістами та гетеросексуалами відмінність є лише у спрямуванні статевого потягу.

Пізніше роботу Е. Хоокера було піддано суворій науковій критиці за суттєві методологічні помилки у відборі гомосексуальних чоловіків, яким завчасно було повідомлено про ціль спостережень⁷. Особи, які мали психологічні відхилення або проблеми були відразу виключені з експерименту. Навіть при такому складі гомосексуальної групи, у ній спостерігався інтенсивніший рівень еротичних фантазій, які важко піддавалися контролю і значно відрізнялися від гетеросексуалів. Тому, як пише др. Й. Сатіновер (dr J. Satinover): «Хоокер не дотрималася навіть оригінальної процедури експерименту, але змодефікувала її, щоб результати тестової гомосексуальної групи не виявили різниць, які гіпотетично не мали існувати для підвтердження її гіпотези».

Читайте ще: Міфи. Природа гомосексуалізму або наскільки він природний?

Натомість вчені Робінс і Садхіра ще до початку експерименту вилучили з нього 14 % відібраних чоловіків-геїв і 7% жінок-лесбійок, які раніше перебували на психіатричному лікуванні. Аналогічної селекції не було здійснено у групі гетеросексуальних чоловіків і жінок. Та і ці результати показали, що лесбійки частіше мають алкогольну залежність⁸, а гомосексуалісти більше схильні до самогубства, ніж гетеросексуальні чоловіки⁹.

Також не треба забувати, що на психіатрів чинився шалений тиск зі сторони гомосексуального лоббі. Не раз гей-активісти вривалися на конгреси лікарів і намагалися їх зірвати з криками «перестаньте нас вбивати, ми вас ненавидимо». У історію ввійшов випадок, коли на медичному конгресі у Вашингтоні 1971 р. діяч Gay Liberation Front Франк Камені (Franka Kameny’e) вихопив мікрофон і публічно заявив: «Психіатрія є втіленим ворогом. Вона розпочала безпощадну війну з метою нас винищити…»¹⁰

Залишається питання: невже хвороба стала всього лише «суспільною конструкцією» та даниною епохи і може змінюватися залежно від пануючих трендів. Цілком можливо, що завтра ВООЗ вирішить, що рак та СНІД вже не є недугами. Але чи вони від цього стануть благом для людини?

Аргумент 2. Гомосексуальна поведінка не шкодить здоров’ю.

Окрім того, згідно з епідеміологічними дослідженнями гомосексуалісти і бісексуали живуть у середньому на 20 років менше, ніж гетеросексуали. Ймовірність, що двадцятилітній гей доживе до 65 року становить 32 % (у решти чоловічого населення – 78 %)¹¹. Причина полягає не лише в епідемії ВІЛ-СНіду у середовищі ЛГБТ – одностатеві акти є джерелом багатьох інших хвороб. Адже кожний орган нашого тіла має своє специфічне призначення і використання його у інших цілях наносить йому шкоду. Так, гомосексуальне співжиття двох чоловіків призводить до раку анального отвору (ймовірність в десять разів вища¹²), до вірусу бородавок, криптоспорідіа (kryptosporidia), ламбліоза (lamblioza) ¹³¹⁴. У медицині навіть є термін – кишківник гея («Gay bowel») і хоча його застосовують і по відношенню до деяких жінок, більшість пацієнтів – це геї, які мали анальний секс¹⁵. Для чоловіків, що займалися анальним сексом ризик зараження ВІЛ-СНідом у п’ять разів вищий, ніж у решти населення¹⁶. Це враховуючи, що 84% віл-позитивних гомосексуальних респондентів мали статевий акт без захисту (barebacking) протягом останніх трьох місяців перед опитуванням, а 43 % з них переконані, що їхній партнер не був заражений вірусом імунодефіциту¹⁷.

І хоча презерватив знижує ймовірність перенесення ВІЛ-СНІДу на 85 %, все ж таки він не належним чином захищає від інших венеричних хвороб (сифіліс, статеві бородавки, генітальний герпес)¹⁸. У 30% лесбійок, які протягом остатнього року мали секс з жінкою, виявили бактеріальне запалення піхви¹⁹. Також у них спостерігаються лонова воша, грибок піхви. Навіть траплялися випадки раку шийки матки у жінок, які ніколи не мали сексу з чоловіками²⁰.

Та значно більші проблеми у геїв та лесбійок з психічним здоров’ям. Люди з середовища ЛГБТ у 2,47 рази більше схильні до самогубства протягом життя, у два рази частіше піддаються депресії за рік і приблизно в 1,5 рази частіше відчувають тривогу. Вони також мають підвищений ризик наркотичної залежності (в 1,51), у жінок лесбійок він був в 3,42 рази більший²¹. Зв’язок між сексуальною орієнтацією і суїцидами широко підтверджується науковими результатами. Соціолог і дослідник самогубств Енн Хаас у 2011 році опублікувала статтю під егідою Медичної асоціації геїв і лесбійок, у якій на основі вибірки підлітків з 1990-х рр.. прийшла до висновків, що підлітки, які ідентифікують себе з ЛГБТ у 2–7 разів більш схильні покінчити з життям. При цьому таке бажання сильніше у чоловіків, ніж у жінок»²². Проте жіноча частина частіше обдумує сценарій суїциду, тоді як чоловіча втілює його у життя.

Читайте ще: Топ-4 маніпуляції гендерної ідеології. Міфи і цифри

Можна, звичайно, звинувачувати у цьому нетолерантне середовище і ворожість до ЛГБТ. Проте підвищений рівень самогубств спостерігається і в Новій Зеландії (там лесбійки вдвічі частіше за гетеросексуальних жінок користуються послугами психотерапевта, але тільки 34-50% зверталися за допомогою до фахівця²³), Голландії, Австрії²⁴, чи Данії²⁵. А ці країни аж ніяк не можна назвати «гомофобними». У 2011 році Робін Мейті проаналізував вплив сексуальної орієнтації на рівень самогубств в Данії в період перших дванадцяти років після легалізації одностатевих партнерств. Було виявлено, що рівень самогубств майже у вісім разів вищий у чоловіків з зареєстрованих домашніх партнерств (ЗДП) , ніж у чоловіків, які не були у шлюбі з жінкою і майже в два рази за чоловіків, які ніколи не були у офіційному зв’язку. Як вказують автори, у жінок з ЗДП рівень суїциду трохи вищий за норму. Дослідники пов’язують таку високу кількість суїцидів серед геїв рівнем зараження ВІЛ-СНІДом²⁶.

Вибірка осіб, хворих на булімію показали, що гомосексуалісти і бісексуалісти складають 43 % від загального числа пацієнтів, цей показник у 15 разів перевищує відсоток гомосексуалістів у суспільстві²⁷.

Подані факти не повинні викликати у вас почуття агресії, ворожості чи погороди до осіб з потягом до власної статті. Навпаки, бачимо, що ці люди фізично і психічно страждають. Я невпевнений, що вони до кінця не свідомі джерела їхнього болю, яке криється у гомосексуальній поведінці та в одностатевому потязі. Тим більше християни мають боротися проти легалізації гомосексуалізму і гендерної ідеології. Як бачимо, першими її жертвами є саме ЛГБТ середовище.

Аргумент 3. Гомосексуальну орієнтацію змінити неможливо.

У світі давно практикують репаративну, або конверсійну терапію, яка на відміну від гей-аффірмативної терапії (що допомагає утверджуватися у своїй гомосексуальності), має на меті допомогти зцілити сексуальність і відкрити свій чоловічий потенціал. Варто зазначити, що цю методику піддають критиці, адже суть «терапії» полягає в тому, що вона ґрунтується на розумінні гомосексуальності, яке було відкинуто основними медичними психіатричними професійними організаціями. <…> Незважаючи на загальний консенсус найбільших медичних, психологічних і психіатричних професійних асоціацій щодо рівної нормальності, як гетеросексуальності, так і гомосексуальності, деякі політичні та релігійні організації роблять спроби змінити сексуальну орієнтацію шляхом терапії і агресивно рекламують свої практики широкій публіці»²⁸. Противники конверсійної терапії переконані, що «реальність полягає в тому, що гомосексуальність не є захворюванням. Вона не потребує лікування і не піддається зміні»²⁹. Наукові факти ж говорять інше. 46 % чоловіків, які відчували потяг до власної статі, у пізнішому віці не мали з цим проблем. Дослідження доводять, що у шістнадцятилітніх юнаків, які мають гомосексуальну чи бісексуальну схильність, у 25 разів більша ймовірність змінити її у напрямку гетеросексуальності, ніж гомосексуалізму³⁰.

Очевидно, що вкорінені гомосексуальні схильності – це досить сильна залежність, яка не долається «одним благословенням» чи вигнанням бісів, як це пропагують деякі проповідники. Опитування 800 чоловіків, які пройшли репаративну терапію показали, що 34% з них мають «виключну або майже виключну гетеросексуальну орієнтацію»³¹. Моніторинг гомосексуальних осіб, які отримували підтримку у релігійних групах має схожі результати: 38 % подолали одностатевий потяг, а 15 % навчилися жити у стриманості, тоді як їхні гомосексуальні схильності не проявляються або виникають час від часу³². «Основною передумовою репаративної терапії є те, що більшість пацієнтів страждають від синдрому дефіциту чоловічої статевої ідентичності. Саме це внутрішнє відчуття недосконалості своєї мужності є найважливішою основою для гомоеротического потягу. Основне правило репаративної терапії говорить: „Статева ідентичність визначає сексуальну орієнтацію“. Наші еротичні фантазії обертаються навколо того, ким ми не є. Тому мета лікування полягає у повному розкритті чоловічої статевої ідентичності пацієнта»³³. Коротко говорячи, «можливість дати собі те, чого не дали нам батьки» шляхом зцілення психоемоційних зранень у минулому і налагодження дружніх і товариських (без сексуального контексту) відносин з гетеросексуальними чоловіками при униканні гомосексуальної активності³⁴.

Відомий американський психотерапевт гомосексуалістів др. Джосеф Ніколосі (dr Joseph Nicolosi) вважає, що успіх репаративної терапії становить приблизно 30%. За його словами 1/3 його клієнтів змінюється повністю (це не означає, що не мають гомосексуальних спокус час від часу, але вміють їх долати), 1/3 покращує своє самопочуття і 1/3 не відчуває змін. Щодо тих останніх, то вони приходили лікування під впливом родини і оточення, а тому не мали відповідної внутрішньої мотивації одужати³⁵. Подібні висновки мають і інші психотерапевти³⁶. Варто врахувати, що подібну результативність мають терапії інших психологічних розладів³⁷.

У травні 2001 року проф. Роберт Спітцер (dr Robert Spitzer), який відіграв значну роль у видаленні гомосексуалізму зі списку патологій, пред’явив результати своїх спостережень, у яких стверджував, що 66% чоловіків і 44% жінок з групи випробовуваних сформували «задовільні гетеро сексуальні функції» в результаті такого втручання в психіку³⁸. Це викликало шалену критику з боку АРА, а один зі спонсорів відмовився надавати подальшу підтримку виданню, в якому вийшла стаття. Згодом Спітцер відмовився від своїх висновків, заявивши, що загальне число гомосексуалістів, які могли б успішно «переорієнтуватися у гетеросексуалів», швидше за все, «вкрай мале». Автор роботи також зазначав, що учасники дослідження були «аномально релігійними»³⁹.

Критики репаративної терапії наводять приклад організації Exodus, яка у 2013 р відмовилася від використання цих методів і вибачилася перед пацієнтами⁴⁰. Не виключено, що це було здійснено під тиском гей-лобі. Проте досі методи репаративної медицини успішно використовує католицька Courage Apostolate⁴¹ (найближчий осередок у Любліні), Catholic Medical Association, National Association for Research & Therapy of Homosexuality⁴² чи нерелігійна People Can Change⁴³.

Ефективність терапії підтверджують найновіші дослідження. Зокрема у 2010 р. було опитано 117 чоловіків, які декларували зміну гомосексуального способу життя на гетеросексуальний. Вчені дійшли до висновку, що успіх терапії також залежить від особистої мотивації пацієнта: його бажання мати родину, врятувати свої відносини з дівчиною, нав’язати глибші і позбавлені сексуального контексту відносини з іншими чоловіками. Позитивній зміні найбільше допомагало усвідомлення чоловіком причин його гомосексуальності і встановлення несексуальних відносин з гетеросексуальними чоловіками (терапевтом, друзями, родиною чи духівником)⁴⁴.

Читайте ще: 6 міфів про ЛГБТ

Треба бути чесними, що результативність терапії залежить від глибини гомосексуальних схильностей, тривалості та інтенсивності активної сексуальної поведінки. Безперечно, легше подолати потяг тим чоловікам, які не мали одностатевого акту. Навіть після терапії і зцілення орієнтації, час від часу будуть виникати гомосексуальні спокуси. Але це не свідчить про неефективність лікування, просто кожний психологічний розлад має побічні симптоми і наслідки.

Аргумент 4. Репаративна терапія шкідлива і неетична.

По-перше, кожний вид терапії має у собі ризик, який коливається від 5 до 10 %⁴⁵. Але це ще не аргумент, щоб забороняти такі методи лікування, як це зробив Європарламент в 2016 р. щодо терапії гомосексуалізму⁴⁶. Так, само АРА не рекомендує своїм членам намагатися змінювати орієнтацію гомосексуалістів⁴⁷, хоча два її колишні голови висловлювалися позитивно про таку зміну⁴⁸. На конгресі англіканської церкви в Ламберт проф. Глен Харрісон (Glynna Harrisona) висловилася, що немає жодних аргументів шкідливості і браку ефективності конверсійної терапії⁴⁹.

Натомість під час тестування 800 пацієнтів конверсійної терапії було надано список негативних наслідків після лікування. Тільки 7,1 % визнали погіршення у 3 з 70 позицій⁵⁰. Також вчені Джонес Стантон і Марк Ярхауз ( Stanton Jones, Mark Yarhouse) з Wheaton College в штаті Іллінойс не знайшли підтвердження того, що зміна сексуальної орієнтації є шкідливою⁵¹. Навіть ті учасники, які не досвідчили зміни сексуального потягу, вважають свою участь корисною, адже зменшилася кількість депресивних настроїв, жінки більше відчули свою жіночність, а чоловіки – чоловічість, поглибилися нееротичні відносини з представниками власної статі⁵².

Дійсно, насильно змушувати особу до терапії гомосексуальних схильностей є неетично і без його бажання не принесе жодної користі. Але згадані вище організації допомагають лише тим особам, які самі прагнуть змін. Навіть АРА визнало, що «організації, які об’єднують професіоналів у сфері психічного здоров’я закликають своїх членів до поваги права на самовизначення»⁵³. Тому заборона «деяким гомо- або бісексуально-орієнтованим людям, які виявляють бажання змінити свою орієнтацію за допомогою терапії»⁵⁴ має скоріше ідеологічну, аніж медичну обумовленість.

Повністю поділяю думку професора Лева Старовіча, який вважає що: «треба перестати відкидати терапію, яка має змінити гомосексуальну орієнтацію. Багато пацієнтів поінформованих про ефективність лікування може здійснити раціональний вибір і піддатися терапії з метою мінімалізації небажаних гомосексуальних зацікавлень і розвитку гомосексуального потенціалу. Треба визнати, що здатність до вчинення такого вибору є фундаментальною для автономії і самостановлення пацієнта».⁵⁵

Аргумент 5. Афірмативна терапія допомагає долати психічні проблеми у представників ЛГБТ.

Американське товариство натомість заохочує лікарів до практикування афірмативної терапії (gay affirmative therapy), яка б мала утвердити пацієнтів у їхньому гомосексуальному стилі життя і покращити самопочуття представників ЛГБТ. Проте немає жодних доказів, що вказане лікування є ефективним, а навіть безпечним⁵⁶.

Гомосексуалісти схильні до творчості, більш креативні, ніж гетеросексуали

Хоча не можна заперечити, що гомосексуальні особи можуть бути фахівцями своєї справи, люблячими членами своїх родин, обдарованими вищою за звичайний рівень емпатією.

Однак попри поширену думку, гомосексуалісти не мають вищого рівня креативності. Дослідження не виявили істотних відмінностей у рівні таланту між гетеросексуальними і гомосексуальними митцями. Наразі немає жодних аргументів, які підтверджували би зв’язок гомосексуалізму і креативності⁵⁷.

Крім того є міф, що «гомосексуальна поведінка – це привілей артистів». Після ІІ Світової війни 47% засуджених за гомосексуальну поведінку були робітниками⁵⁸. Та навіть якби теоретично гомосексуалізм наділяв людей певними здібностями і рисами, хіба за творчий успіх не треба було би заплатити занадто високу ціну у вигляді власного щастя та психічного здоров’я?

1 Conrad P., Schneider J.W. (1992) Deviance and medicalization: from badness to sickness, Temple University Press, Philadelphia, s. 209