Мк 8, 27-35 Того часу пішов Ісус з учнями до сіл Кесарії Филипової і дорогою розпитував своїх учнів, говорячи їм: «За кого Мене люди вважають?» А вони у відповідь сказали, що одні – за Йоана Хрестителя, інші – за Іллю, ще інші – за одного з пророків. І ще запитав їх: «А ви ж за кого Мене вважаєте?» Обізвався Петро та й каже Йому: «Ти – Христос». Тоді суворо наказав їм, щоб нікому не розповідали про Нього. І Він почав їх навчати, що Людському Синові треба буде багато постраждати, і відцураються від Нього старші, первосвященики та книжники; і вб’ють Його, але через три дні Він воскресне. І слово говорив Він відверто. А Петро відкликав Його вбік і почав перечити Йому. А Він, обернувшись і поглянувши на учнів своїх, докірливо сказав Петрові: «Іди геть від Мене, сатано, бо не думаєш про те, що Боже, а про те, що людське!» І, покликавши людей та своїх учнів, сказав їм: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме свій хрест і йде за Мною. Адже коли хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить свою душу задля Мене і Євангелія, той спасе її».
Цей фрагмент Євангелія має чимало паралелей із сучасністю. Ісус запитує про себе в околицях Кесарії Филипової. В місцевості, яка називалася по імені царя (кесарь), Він утверджує учнів в своєму Царюванні. Сьогодні ми є оточеними світом, що проголошує царем кого і що завгодно, втрачаючи Христа. Світ не приймає царювання, бо воно видимо переривається на хресті, в приниженні, в часі ганебної смерті. Світу бракує віри та надії в хресті побачити не кінець, а початок.
Невже Христу було так важлива думка людей, які по деякому часі будуть бажати Його смерті, кричати: “Розіпни”? Думаю, Равві піклувався, щоби думка апостолів не була затьмарена оманою світу, людей. Щоби його найближчі трималися осторонь натовпу, бо на рівні визнання Христа в славі Його чудес та зцілень народ і учні іще не так далеко розійшлися у своїх розуміннях, але коли Месії належало пройти через ганебну смерть на хресті, ті, що визнавали Ісуса пророком, хотіли Його вбити. Учні не мають іти шляхом розчинення в думці та інстинктах юрби.
Проста істина, але її не просто прийняти. Коли досвідчуємо страждань, можемо сприймати їх, як Божу кару, прокляття, невезіння, але це запрошення розділити царювання з Христом, який також страждав.
В паралельному тексті від Матея Ісус у відповідь на визнання себе Месією проголошує Петра Скелею, але після того як перший апостол намагається вмовити Учителя не іти на хрест, називає того сатаною. Визнання скелею та сатаною слідують одне за одним. Але не варто звинувачувати Христа у непослідовності – мова іде про “стару людину” Симона, яка є сатаною, та “нову людину” Петра, в якому є потенціал Скелі. Коли зневірюємося в своїй здатності суттєво змінити життя, то апелюємо до “старої людини”. Але це безсенсовно, вона завжди буде вибирати зло і слабкість. Якщо будемо триматися за неї, не зможемо впорядкувати життя згідно з Божим планом. Треба вбити стару людину, знаряддям цього вбивства є хрест, а надією – життя нового створіння у Христі.
