Що для мами найважче? Най-най…? Відповіддю будуть теж два продубльовані слова – знову і знову.
Найважче для мами – продовжувати бути мамою знову й знову навіть після слів:
– Мама, ти найгірша в світі (коли після 4-х днів температури намагаєшся закрапати в ніс дитини крапельки і тебе люто штовхають);
– Мам, ти ніколи мені нічого не купуєш! (це після того, як купували і на тому тижні, і на цьому, і ніби вчора теж щось купували);
– Мам, тобі завжди все не так (коли кажеш, що потрібно вимити руки просто зараз, а не потім);
– Ніколи зі мною не граєш, не читаєш, не малюєш…;
– Мама, ти – злюка, у бабусі все можна (це про мультики чи шапку, чи Бог зна що).
Іще важче продовжувати бути мамою після фраз уже від тата:
– Ну скільки можна нити, ну скільки можна просити? Тобі завжди що-небудь потрібно (попросила заїхати за чимось увечері, тому що вдень були безкінечні “мамадай”, спускали візок, просовували в усі двері, потім підіймали, потім щось варили під безкінечні капризи, якщо відвернулась…)
– Сходіть самі погуляйте, я втомився, я б один тут полежав (це в суботу, коли весь тиждень ви і так з малюком самі гуляли, і чекали тата);
– З вами все так повільно, я один швидко з’їжджу і повернуся (і їде на пів-неділі, коли якраз малеча не в садочку, а вдома вимагає всього й відразу).
Жіноча історія відрізняється від чоловічої чи дитячої або будь-якої тим, що не можна вийти з поїзда на першій зупинці або натиснути стоп-кран. Жіночий поїзд мчить на повну. Одного разу двері зачиняються, – і ти мчиш або тебе несе. Іноді вдається висунути голову у вікно назустріч вітру або тихо засинати в обіймах, а за вікном гойдаються дроти й місяць. Але вийти – не можна. Не можна перестати бути мамою. Знову й знову ти прокидаєшся – і знову й знову ти мама, “мамадай”, “мамнуходи”, “мамаянебуду” …
Мені часто здається, що жінки недооцінюють своє прагнення свободи. Це якийсь штамп: свобода потрібна чоловікам, а жінкам потрібні квіти й дрібнички. Свобода потрібна всім.
І особливо втомлюються жінки не фізично, а через необхідність продовжувати знову й знову. Часто самі не відчувають своєї потреби в свободі. Вони відчувають, що “щось не те”, але шукають уваги, турботи, красивих речей (і це все дуже потрібно і про це багато пишуть і говорять). А потяг мчить їх на повному ходу, а хтось виходить, а хтось заходить.
І що ж я – хіба я напишу: “виходьте з поїзда”? Я ж мама, я ж знаю, що так не буває (або буває, але обертається моторошною драмою). Вийти – не найголовніше, а ось просунутися до кабіни машиніста – саме те. Куди ми їдемо, наша сім’я? Якщо сьогодні мама погана, а завтра ми з малюком обоє здорові й гуляємо, так і славно, ну і нехай вчора була погана. Якщо чоловік не хоче з нами гуляти сьогодні – може, завтра буде щось цікавіше (з ним або без нього)…
Часто материнство, особливо з першим, особливо з грудним – це безпорадність, це повна втрата маршруту свого життя, свободи й думок про неї. Свобода – не “від чогось”, вона завжди про те “куди ти хочеш прийти”; свобода – це про напрямок. “Мамочко, я з тобою” (і швиденько одягається) – це коли у мами є напрямок.
Автор: Марія Будиліна
