Мк 7, 1-8. 14-15. 21-23 Того часу зібралися до Ісуса фарисеї та дехто з книжників, які прийшли з Єрусалима. І помітили, що деякі з Його учнів їли хліб нечистими, тобто немитими, руками. Адже фарисеї і всі юдеї не їдять, якщо добре не вимиють рук, дотримуючись передань старших. І, повернувшись з торгу, поки не помиються, не їдять. Є і багато чого іншого, що вони прийняли, щоби дотримуватися: миття чашок, глечиків, мідного посуду, лежаків. І запитують Його фарисеї та книжники: «Чому Твої учні не дотримуються передань старших і немитими руками їдять хліб?» А Він відповів їм: «Добре Ісая пророкував про вас, лицемірів, як написано: “Цей народ устами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та даремно поклоняються Мені, навчаючи людських заповідей”. Залишивши Божу заповідь, ви тримаєтеся людських передань». І, покликавши знову людей, казав їм: «Послухайте Мене всі та зрозумійте. Нічого немає поза людиною, що входило б у неї і робило б її нечистою, але те, що виходить із неї, – те людину опоганює. Адже зсередини, з людського серця виходять злі думки, розпуста, крадіжки, вбивства, перелюб, захланність, лукавство, обман, безсоромність, заздрість, богозневага, гордощі, безумство. Все це зло зсередини виходить і людину опоганює!»
Попередній опис шостого розділу вказує, що Ісус переплив море і був у землі Генізаретській, а подальший опис сьомого розділу говорить, що Ісус попрямував до околиць Тиру. Відповідно Він рухався по Верхній Галілеї на північ від Галілейського моря. В цьому русі на північ його зустрічають фарисеї, які ідуть за ним аж з Єрусалиму, а це за різними оцінками 200-250 км.
Зрозуміло, що в умовах Стародавнього світу, це був тижневий перехід по пустельній спекотній місцевості. Враховуючи ритуальні вимоги фарисеїв, які вони наклали на себе, така подорож ускладнювалася в рази. Для чого ці побожні люди докладали так багато зусиль? Яку мету вони переслідували від зустрічі з Ісусом.
Одна із життєвих місій книжників та фарисеїв було читати знаки часу та пильнувати день приходу Месії. Про це згадували пророки, та й усе Священне Писання пронизане очікуванням Господа. Але фарисеї долають цей складний шлях для того, щоби звинувачувати. Вони проходять тими самими місцями, де раніше пройшов Ісус і залишив по собі села та міста з оздоровленими людьми, свідками чудес, учнями та просто слухачами Його Слова. Чому це ймовірне спілкування не змінило серця та налаштування розуму фарисеїв та книжників?
Невже вони подолали довжелезний шлях для того, щоби побачити лише немиті руки? Чому ті, хто був покликаний знайти Месію, не можуть Його побачити? Чому вони дивляться так вузько?
Відповідь напрошується сама собою – вони йшли з готовою відповіддю, вони не потребували роз’яснень і не ставили питань.
Секулярний західний світ успадкував цивілізацію збудовану Церквою, але про історію цієї Церкви знає лише одне – інквізиція та темні віки. До сих пір в школах України тільки так вивчається історія Середніх віків: провалля, невігластво та переслідування будь-якої інакшості.
Такими ж обмеженими у своїх увяленнях про Церкву можемо бути ми, освічені люди ХХІ сторіччя. Фарисеї також були освіченими, але нічого не бачили і не розуміли.
Це було слово, звернене до зовнішніх по відношенню до Церкви, а для християн напрошується думка про принцип Парето: лиш незначний відсоток дій, в даному випадку релігійної активності, є корисним та приносить добрі плоди. Нерідко з церковних катедр звучить словосполучення “наші християнські обов’язки”. І кожен це розуміє по-своєму. Для людей, які прагнуть наслідувати Бога є сенс переглянути все, що ми робимо для Бога або “для Бога” і, запитуючи Його, отримати відповідь на просте питання: “А навіщо я це роблю? Чи хоче цього Бог? Що з тої маси справ, молитов, думок, роздумів і служінь є 20% корисної дії згідно з італійським соціологом Вільфредо Парето, і де 80% порожніх рухів та непотрібних накладених на себе обов’язків?”
