Лк 9, 7-9 У той час Ірод, тетрарх, почув про все, що сталося через Ісуса, і бентежився, бо дехто казав, ніби це Йоан встав із мертвих; інші – що це Ілля з’явився; ще інші – що воскрес один із давніх пророків. Тоді Ірод сказав: “Йоанові я відтяв голову; хто ж такий Оцей, про кого я чую таке?” І намагався побачити Його.
Сьогодні словом-входом в Євангеліє буде “бентежився”. Грецький оригінал дещо розширює розуміння цього слова. Διηπόρει – це в тому числі “шукати відповіді і не знаходити її, досліджувати, ставити питання”.
Можна сказати, що Ірод був дослідником-теологом. Він ставив питання щодо природи Ісуса Христа. Якщо поглянемо на його попередній богословський досвід, то знайдемо його у товаристві з Йоаном Хрестителем. Ірод любив вести розмови з пророком. Він запитував і пізнавав, доторкався до представника Бога Живого, але коли побачив гарне жіноче тіло, то вирішив догодити дівчині і вбив Йоана.
Незважаючи на прикру смерть, Ірод залишився зацікавленим у пізнанні юдейської віри. Тому Διηπόρει “досліджував” діяльність Ісуса.
Отож, інтелектуальні інтерес та знання про Бога не захистять від зради Бога, якщо спокуса буде достатньо сильною.
Інерція епохи Просвітництва, яка на перше місце ставила розум і пізнання, продовжує зводити нас на манцівці. Увіходячи в християнство, ми намагаємося цілком в просвітницькому ключі пізнати Бога, на певному етапі приходимо до розуміння, що християнство це, перш за все, відносини, а не енциклопедичні знання. Ступаємо на шлях духовності, відносин, аскетики, падаємо у своїх гріхах. Побиті гріхом та своїми невдачами, повертаємося до звичного і добре відомого шляху пізнання про Бога.
Ми боїмося наближатися до Бога, боїмося прийняти рішення кинути гріх, але тішимо себе в царині знань та інтелекту. В психології це явище називається компенсацією.
Чи знайомі Ви з таким виключно інтелектуально центричним християнством, де розум це інструмент, щоби знаннями камуфлювати свою поразку у будуванні відносин з Богом і боротьбі з гріхом? Хто побачив себе в цьому самообмані?
Вас, а чесно кажучи, нас несе не в ту гавань. Ми ризикуємо стати не духовними дітьми Христа, але – Ірода, наш фінал – не слава Воскресіння, а черв’яки, що зжирають зсередини.
