Юрій Гайдученко, викладач зарубіжної літератури, української мови та літератури у київській “Новопечерській школі”.
Разом з учнями відкриває віртуальні онлайн-ресторани замість нудного відмінювання числівників на дошці.
Спускається в метро для того, аби вполювати помилки рекламодавців на білбордах та афішах.
Знімає трейлери та фільми замість обговорення змісту творів.
Він отримав гран-прі конкурсу “Учитель-новатор 2016” та звання “Сертифікований MIE Expert Microsoft”.
Представляв Україну в Торонто на світовому форумі вчителів, які використовують найсучасніші технології.
***
Моя матуся, невгамовна і талановита вчителька української мови та літератури, навіть не здогадувалася, що, розказуючи цікаві історії з життя Франка, Шевченка, Костенко, декламуючи улюбленого Симоненка під час своєї вагітності, заразить педагогічним вірусом сина, який 18 років потому вирішить стати учителем.
Я найщасливіша людина у світі, бо, обравши одну професію, опанував десятки цікавих ролей: актор (вчитель може щодня грати по 6-7 вистав, і так п’ять днів на тиждень), телеведучий (протягом дня учитель має оперативно підібрати матеріали для шести уроків і розповісти своїм “глядачам”), сценарист (учитель може придумати найнеймовірніші заходи під час уроку), диспетчер, стюард, психолог, ІТ-фахівець… І кінця цьому списку немає.
Відвідуючи студентом лекції з методики української мови, я й гадки не мав, що мову можна опанувати під час гри у Minecraft, а мої п’ятикласники змогли захопити мене цієї грою.
Тепер на її основі я проводжу уроки з фонетики, лексики, морфології.
Ще 10 років тому в університеті я не вірив, що можна оцінювати без оцінок, а сьогодні мої семикласники замість балів отримують фідбеки, бо оцінки давно перестали мотивувати їх рухатися вперед.
 |
Учитель мови – особливий учитель: він дає інструмент для досягнення будь-якої мети в житті.
Тому я прагну, аби на уроках дитина отримала запас лайфхаків для успішного майбутнього життя.
Я переконаний, що кожен учень має отримати свою ситуацію успіху на кожному уроці.
Саме тому радію разом із дітьми, коли читаю їхні щоденники успіхів після заняття: “Вдалося створити свій перший блог. Ура!”, “Написав реп про прикметники. Ніколи не думав, що зможу це зробити”, “Вперше вивчила вірш напам’ять за 5 хвилин”, “Відкрив власний онлайн-ресторан! Круто!”, “Створила бомбезний трейлер і думаю, що переможу на фестивалі”.
Ці маленькі щоденні перемоги дітей вселяють віру в те, що ти рухаєшся правильно, що учням цікаво і вони завтра прийдуть не тому, що потрібно, а тому що хочеться ще.
Ми працюємо з учнями на основі взаємодовіри та інструменту “Договір”:домовляємося, як, де і як будемо проводити урок.
Якщо вас може здивувати словосполучення “коридорний урок”, моїх учнів – ні: опановувати нові знання можна будь-де.
Кожен учень знає, що означає питання “Причиною чого ти можеш стати?” і що таке інструмент “Вибір та відповідальність”.
Якщо сьогодні ти відчуваєш апатію, стрес, роздратування, що тобі допоможе?
Звісно, інструмент “Дерево та вулкан”, який допомагає учням зрозуміти, що є причиною будь-якої емоції.
Уся педагогічна спільнота світу намагається виховувати і навчати учнів як громадян світу, адже кожен з нас може впливати на світ, у якому ми живемо.
Саме від цього буде залежати, як діти з Африканського континенту сприйматимуть війну на сході України, а українські діти сприйматимуть проблеми водопостачання в окремих регіонах Африки.
Вчитель – не конкурент Google.
Варто формувати навички, а не завантажувати інформацією.
Навчальна програма та підхід до викладання постійно оновлюються.
Якщо в центрі уваги вчителя лише знаннєвий компонент, до прикладу, підготовка до ЗНО, ми втрачаємо шанс зробити дітей успішними.
