Лк 5, 1-11 Сталося так, що коли натовп, аби слухати Боже слово, тіснив Ісуса, а Він стояв біля Генісаретського озера, то побачив два причалені до берега човни. Рибалки, відійшовши від них, полоскали сіті. Увійшовши до одного з човнів, який належав Симонові, велів йому трохи відплисти від берега. Він сів і навчав людей з човна. Коли ж перестав навчати, Він промовив до Симона: «Відпливи на глибину і закинь ваші сіті для риболовлі!» А Симон у відповідь сказав: «Наставнику, цілу ніч ми трудилися, але нічого не піймали, та за словом Твоїм закину сіті!» І, зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж їхні сіті почали рватися. Тож вони дали знак товаришам у другому човні, щоби прийшли їм допомогти. І вони прийшли й наповнили обидва човни, так що ті стали занурюватися у воду. Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісуса, промовляючи: «Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи!» Бо від кількості риби, що вони наловили, жах охопив його й усіх, хто був з ним, також і Якова, і Йоана, синів Зеведеєвих, які були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: «Не бійся – відтепер ти будеш ловити людей!» І, витягнувши човни на землю, вони залишили все і пішли за Ним.
В тому ж Євангелії від Луки про натовп було сказано, що вони “натискали” на Ісуса, але вже з іншою метою – вони вимагали Його розіп’яття. Слово επικεισθαι містить безліч різних значень, але передусім воно передає стан ворожості, погрози, пригнічення.
Виходить оксиморон: з однієї сторони натовп хотів почути Боже Слово, а з іншої – επικεισθαι, погрошував, натискав. Здається – це непоєднані поняття, але саме в цьому внутрішньому конфлікті в середині людей і людини, знаходимо розколотий і конфліктуючий образ своєї людськості. Ми – в конфлікті з собою і з Богом, але водночас хочемо чути Бога і любити себе.
Про цих людей було сказано όχλον, тобто охлос. Коли грецькі філософи описували політичне правління своїх міст-полісів, то охлократія, тобто влада некритичної юрби, вважалася найбільшою деградацією суспільства.
Ісус не залишає цих людей, але дистанціюється від юрби, відпливає на човні.
Тема проповіді не залишилася в описі Євангеліста Луки, ця історія стала трампліном для покликання майбутнього апостола Петра, саме з середовища виголошення Божого Слова народилося покликання тоді ще рибалки Симона.
Він разом з усіма слухав проповідь Ісуса, але знаходився з Богом, а не юрбою. Різне слухання – різний результат: Петро став Каменем, на якому Христос збудував Церкву, а та сама юрба, що слухала-тіснила Равві, потім Його розіп’яла.
Особливим був момент, коли Слово знайшло шлях до серця Симона. Цілу ніч він провів за ловитвою риби, і нічого не впіймав. Петро перебував в нижній точці свого душевного та фізичного стану – сонний, голодний, розчарований, він прийняв на свій човен молодого проповідника, а ступаючи на берег, поклонився Богу.
