У групі дитячого садка, куди потрапила моя дочка, був хлопчик Саша. У будь-якому дитячому колективі знайдеться такий: хуліган і розбійник. Саша бився, Саша обзивався, Саша був дуже активний і заважав м’яко-розміреній атмосфері.
Одного разу я прийшла за донькою і побачила таку картину: дівчинка в розірваній сорочці, мама намагається дізнатися хто це зробив:
– Розкажи, признайся, це ж знову Саша? Чому мовчиш? Ти боїшся?
І з усіх боків рівним фоном чулося:
– Звичайно, Саша. Хто ж ще?
– Ох вже цей Саша …
– А ось нам він минулого тижня …
– А ми одного разу навіть в поліклініку їздили.
– Треба позбавлятися від цього Саші.
– Це не Саша! – дещо роздратовано промовила вихователька, яка увійшла в роздягальню. – Не треба чутки розпускати. Якщо Саша жвавий хлопчик – це ще не означає, що він винен у всіх ваших бідах.
Я була захоплена. Моїй доньці пощастило з першою вихователькою. Але мова зараз не про неї.
У власному дитинстві я була хорошою дівчинкою, мене ставили в приклад абсолютно всім. Але в сьомому класі трапилася історія. Моя подруга закохалася в однокласника і одного разу підбила кількох дівчаток написати в його під’їзді гидоти. Матом написати. Ось така вона, любов у сьомому класі. Втім, особливо вмовляти мене було не треба: це ж все заради любові. Та й просто щось новеньке в моєму житті.
Коли справа дійшла до розбору польотів перед класом, зі своїх місць підняли всіх, крім мене. Хтось справедливо зауважив: а чому Юля не встає, вона теж брала участь. Вчителька пропустила цю репліку повз вуха, і я продовжувала сидіти на місці. Я дуже вдячна своїй вчительці: мені і без того було складно пережити цю ганьбу. Я теж зробила вигляд, що не почула зауваження, і боягузливо залишилася за партою. Ця ситуація наочно показала, що клеймо хорошої дівчинки приклеєне до мене намертво.
Моїй подрузі щастило менше. Вона потрапляла в усі скандальні історії. Настільки впевнено і з такою постійністю, що будь-який конфлікт не викликав сумнівів в її причетності. Дійшло до того, що одного разу її звинуватили в крадіжці грошей у вчительки. На тій лише підставі, що «Лєна на це здатна». Але це була моя подруга, і я знала, що вона не здатна. Олену ми тоді відстояли, що ще раз довело мою «хорошість». Але чомусь Оленчину «поганість» з неї знімати ніхто не захотів.
Ось так ми і жили: Юля і Олена, хороша дівчинка і погана дівчинка. Одній стабільно діставалися плюшки, іншій стусани. І ніхто не помічав, що я Лєну захистила тільки один раз за все шкільне життя, а вона мене – постійно. Що я боягуз, а вона смілива. Що я отримувала свої заслужені «п’ятірки» і «четвірки» шляхом величезних старань, а вона – легко, ще й мені іноді допомагала. Що у Олени був маленький брат, за яким вона доглядала часом більше матері. Що Олена добре готувала з дитинства і вміла клеїти шпалери.
Ніхто не хотів бачити достоїнств «поганої» дівчинки. Тому що увага була зосереджена на проблемах, які вона створювала. Хіба від Олени можна чекати чогось хорошого? Хіба вона здатна на позитивні вчинки?
Якщо ви думаєте, що хорошим дівчаткам живеться легше, запевняю, що – ні. Ярлик – це така річ, яка діє за зворотніми законами. Спочатку репутація працює на тебе, потім ти працюєш на репутацію. Хіба хороші дівчатка отримують погані оцінки? Хіба хороші дівчатка лаються матом? Хіба хороші дівчатка б’ються, навіть якщо мова йде про самозахист? Ми від тебе такого не чекали! Ми розчаровані. І в підлітковому віці я зі шкіри лізла, щоб не втратити ту саму репутацію, щоби не розчарувати когось. Тому що дуже боялася потрапити в коло засудження, в якому багато юних років перебувала Лєна. Не знаю, витримала би я?
Уже в дорослому житті я багато років по інерції тягнула цю лямку: тільки б не помилитися, тільки б догодити, аби продовжувати користуватися “плюшками”, яких з віком ставало все менше і менше. А моїх обмежень, навпаки – все більше і більше. Виглядало просто нерозумно, що доросла жінка не може підвищити голос на хама. Але ця доросла жінка – «хороша дівчинка», їй не можна.
Я до сих пір захоплююся першою вихователькою своєї дочки. Вона з тих, хто вміє бачити вчинки. Хто за будь-яким ярликом здатна розгледіти справжню живу людину, якою кожен і є насправді. Хто вміє розділити погане і хороше, переваги і недоліки, і кожен з них оцінити окремо.
А Саша зараз у вільний час працює волонтером у благочинній організації. І в наступному році збирається вступати на юридичний.
