Будьте толерантними… до педофілів

Поки в Україні під дискримінацією сексуальних меншин мається на увазі ставлення до ЛГБТ, в Європі та Америці давно вже лунають голоси розширити межі толерантності і на педофілів, а самий потяг до дітей визнати нормальною сексуальною орієнтацією.

Педофілія – це ще відхилення чи вже норма?

Під педофілією слід розуміти сексуальний потяг до дітей (хлопчиків чи дівчат¹), які ще не досягли статевого дозрівання. Педофілію слід відрізняти від ефеболії (потяг до неповнолітніх, які вже досягли статевого дозрівання, такий потяг може мати гетеросексуальний чи гомосексуальний характер²). І хоча у більшості медичних посібників педофілія все ще вважається сексуальним розладом та девіантною поведінкою, проте все частіше лунають голоси переглянути це твердження і визнати її однією з багатьох форм природної сексуальної орієнтації. Так, у 2013 році автори видання діагностичного підручника хвороб і відхилень від здорової норми “DSM5” Американського Психіатричного Товариства (того самого АПА, яке у 1973 році викреслило гомосексуалізм зі списку хвороб) визначає педофілію ще як відхилення під кодом 302.2 (F65.4), проте далі зазначають: «Про педофільське відхилення відтепер говоримо тоді, коли протягом останніх шести місяців дана особа відчувала потяг або сексуально співжила з дитиною молодшою 13 років і це було для неї (дитини) джерелом стресу чи особистих труднощів (is markedly distressed)»³. «Якщо такі особи вказують на відсутність почуття провини, сорому або неспокою, пов’язаними з сексуальними імпульсами, але при цьому ніколи не діяли згідно з тими імпульсами, такі особи мають педофільську сексуальну орієнтацію, а не педофільне відхилення»⁴. Як наслідок, це давало змогу деяким науковцям виключати розпізнання педофілії в осіб, які мають фантазії і потяг, але не діють згідно з ними. Або навіть і допускаючись сексуальних контактів з дітьми, не відчували почуття сорому і внутрішнього дискомфорту. Адже щоб визнати цю поведінку відхиленням бракує всіх необхідних умов⁵. У згаданому вже п’ятому виданні “DSM” спочатку педофілію класифіковано як ще одну сексуальну орієнтацію, але через шалену критику і тиск громадськості та просімейних рухів, АПА була змушена вибачитися за ніби вчинену текстуальну помилку і вказала, що і надалі вважає педофілію відхиленням. Також Товариство підтримуватиме всі старання, щоб кримінально судити тих, які сексуально використали дітей та підлітків, а також сприятиме їх лікуванню, щоб не допустити подібних вчинків у майбутньому⁶.

Бути педофілії орієнтацією чи ні?

У 2002 році психіатр Річард Грін (Richard Green), який 30 років перед тим виступав за депаталогізацію гомосексалізму, на сторінках „ Archives of Sexual Behavior” розпочав дискусію щодо вилучення педофілії зі списку хвороб. Серед аргументів він наводив: випадки педофілії у тварин, наявність педофільних тенденцій у значної кількості осіб, поширення і навіть прийняття педофільної поведінки у різних культурах, брак зв’язку педофілії з патологіями піддослідної групи, які не були ані у в’язниці, ані на лікуванні⁷. На критику, що педофілія викликає відхилення в психіці та депресії, Р. Грін відповів, що дійсно педофілія (як, втім гомосексуалізм та гетеросексуалізм) може це викликати, але чи повинна? На його думку, немає потреби класифікувати педофілію як відхилення у всіх випадках^8. До прикладу, він порівняв педофілів з геями та лесбіянками, які не стали нормальними внаслідок своєї політичної боротьби, а були визнані такими Американським Товариством Психіатрів⁹. Для тих педофілів, які хочуть лікуватися Р. Грін запропонував же термін «егодистинічна педофілія»¹⁰.

Це аналогічний підхід до того, який маємо щодо гомосексуалізму (так званий егодистонічний гомосексуалізм, у виданні ICD-10 за 2016 р. під кодом F66.1). Будь-яка сексуальна поведінка, у тому числі і гетеросексуальний чи бісексальний потяг, вважається проблемою лише тоді, коли це викликає страждання та внутрішні конфлікти особистості і якщо індивід сам бажає, щоб було по-іншому, тоді він може звернутися за лікуванням та терапією.

У питанні щодо статусу педофілії, вчений Джордж Гаітер (George Gaither) запропонував, що найкращим виходом з цієї ситуації буде визнання педофілії сексуальною орієнтацією при подальшому визнанні її патологією. Адже усунення зі списку хвороб може спричинити засудження науковими колами лікування педофілів, як це стало у випадку з терапією гомосексуалізму. Або також заблокує подальші дослідження цього явища¹¹. На зауваження науковців Річарда Крюгера (Richard Kruger) і Мега Каплан (Meg Kaplan), що за свою 40-річну терапевтичну практику вони не зустріли педофіла, який би не потребував лікування, Р. Грін відповів, що вони роблять помилку, розповсюджуючи висновки про своїх пацієнтів на всю популяцію педофілів¹².

Чарльз Мосер (Charles Moser) пішов далі і висловився, що немає наукових підстав вважати педофілію, а також інші парафілії (сексуальні відхилення) психічним відхиленням¹³. Адже на думку американського письменника та гей-активіста Чарльза Сільверстейна (Ch. Silverstein), «якщо немає об’єктивного незалежного підтвердження, що гомосексуальна орієнтація сама в собі є ненормальною, які тоді існують виправдання включення будь-якої поведінки до DSM? (…) Усунення гомосексуалізму з DSM було нашою короткотривалою метою. Наша довготривала мета – усунення з DSM різних визначених сексуальних збочень, відхилень і парафілій – так і не була реалізована».¹⁴

Як реалізовується ця тактика можна побачити на прикладі визначення педофілії у найновішому 11 видані ICD за квітень 2019 року: «Педофілія – це розлад, що характеризується таким сексуальним збудженням, як виявлення фантазії, спонукання чи поведінка. Цей діагноз не застосовується до дітей після пубертатного віку з однолітками. Педофільний розлад характеризується стійким, цілеспрямованим та інтенсивним малюнком сексуального збудження – проявляється постійними сексуальними думками, фантазіями, позивами чи поведінкою – із залученням дітей, які не досягли статевої зрілості. Для того щоб діагностувати педофільний розлад, людина повинна діяти згідно з цими думками, фантазіями, спонуканнями та відчувати від цього неспокій (urges or be markedly distressed by them). Цей діагноз не застосовується до сексуальної поведінки серед дітей до або після пубертатного віку з їхніми однолітками, близькими за віком». ¹⁵

Рух за легалізацію педофілії йде парі з правами ЛГБТ

Поряд з науковими дискусіями щодо педофілії, існує ще й рух за права педофілів. Однією з найвідоміших  організацій є Північноамериканська асоціація бойлайверів (North American Man/Boy Love Association, скорочено NAMBLA ), яка виступає проти використання віку як єдиного критерію дозволу сексуальних відносин з юнаками. Вони вимагають припинити переслідувати чоловіків і юнаків, які взаємно і вільно вступають у інтимні відносини та залишити за неповнолітніми право визначати види і способи їхньої сексуальної практики.¹⁶ Одним із засновників організації Давід Зорсад (David Thorstad) пише, що «асимілятори геїв хочуть стати частиною нерівного капіталістичного суспільства, не змінюючи його жодний базовий підхід. Вони є егоїстами, а не альтруїстами, хочуть «зберегти молодих людей перед «брудними старими», засуджують дорослих, які допомагають молодій особі дослідити свою сексуальність. [Педофіли тут є ] ніби як батьки… На його думку, педофілія повинна бути визначником і способом вираження гомосексуалізму у новочасній культурі»¹⁷. У цьому ключі іде також заява голландської організації геїв (COC) 1980 року. Вони „прийняли, що лібералізація педофілії має розглядатися як ціль гомосексуалістів … і граничний вік [для статевих актів] має бути скасований.

Через усвідомлення спорідненості між гомосексуалізмом і педофілією, СОС сприяє тому, щоби дорослі члени організації були більш вразливими на еротичні прагнення молодих представників власної статі, а через це відбувалося розширення гомосексуальної ідентичності»¹⁸.

У 1990 році видання „Journal of Homosexuality» опублікувало серію статтей, у яких йшлося, що любов чоловіка до юнака є природнім правом геїв¹⁹. Не варто забувати, що дослідження показують, що 40% геїв є педофілами²⁰.

Ніяк не хочу ствердити, що педофілія – це теж саме, що гомосексуалізм, проте не можна заперечувати про тісний зв’язок між цими двома сексуальними відхиленнями. Передусім спільними ознаками такими як нарцисизм, інфантильність та коренями психологічних та сексуальних проблем, які виникають у дитинстві²¹.

Минулого року директор Toronto Sexual Centre Джеймс Кантор (James Cantor), у своєму твітері опублікував пост, що «вибір педофілії має бути правом». Він написав: “Говорячи як гей, вважаю, що мають долучити P [до абревіатури LGBTQ]. Інші підходи означали б зраду принципів, які дають нам наші права»²². Натомість британський соціолог Сара Гуд (Sarah Goode), стверджує наступне: „Чимало людей, які кажуть: забороняли гомосексуалізм і помилялися. То можливо помиляємося і в питанні педофілії. Сексуальний потяг дорослих до дітей є частиною людської сексуальності. Звідси треба почати ставитися до педофілів, як до «звичайних членів суспільства, які мають свої моральні стандарти, так як інші»²³.

Наприклад, Коаліція Прав Лесбіянок і Геїв Канади у 2005 році виразила свій непримиренний протест проти закону, що забороняв секс з особами нижче 16 років. На їхню думку, це забороняло гомосексуальним і бісексуальним підліткам на експресію власної сексуальності. Навпаки, один з лідерів LGBTQ Пітер Татчел (Peter Tatchell) вважає, що одним із способів захистити дітей від сексуального насилля – це дати їм необмежену сексуальну свободу.

Це іде у парі з поглядами педофілів та прихильників легалізації педофілії, на думку яких, немає нічого шкідливого у сексуальних контактах дітей з дорослими. Навпаки дорослі – вчителі, юристи, терапевти своєю реакцією на акти педофілії завдають дітям психологічної шкоди.

Польський автор численних праць на феміністичну тематику Андрій Домінічак на сторінках лівого часопису «NIE» пише, що існує чимало досліджень, які вказують, що сексуальний досвід з дитинства у більшості випадків не був джерелом страждань і не викликав шкоди в емоційному чи суспільному житті. Чимало осіб, які у дитинстві мали сексуальні контакти з дорослими, навіть стверджують, що вони були приємними і приносили їм чимало користі»²⁴ . І навпаки, через перебільшену реакцію дорослих, які демонізують педофілів, у дитини виникає почуття провини, що з нею сталося щось погане²⁵.

Зі слів вчителя-педофіла під псевдонімом Петер Каш Peter Kasz на сторінках словацької ліволіберальної газети «SME «Факт, що хтось є педофілом, не означає, що діти біля нього більше наражені на небезпеку, ніж біля когось іншого, хто не є педофілом. Цього типу упередження і осудження для нас є дуже образливими і нам не живеться добре у такій атмосфері». З опублікованого тексту головного редактора газети Якуба Філо стає зрозуміло, що основними проявами дискримінації педофілів є помилкове ставлення оточення, що унеможливлює їхній контакт з дітьми та дискримінації при працевлаштуванні на окремі професії (вчителя, вихователя…). Звідси він вважає, що ставлення до педофілії є одним з найважливіших наших тестів щодо прийняття відмінності²⁶.

Згаданий вже Д. Зорсад вважав, що бути активним педофілом у Сполучених Штатах тоді було як бути євреєм у нациській Німеччині. Дуже схожим на ці його слова був виступ у 2018 році німецької студентки медицини в університеті Вюцбургу Міріам Хейне (Miriam Heine), яка доводила, що кожен може народитися педофілом, а отже кримінальна відповідальність за такі вчинки є формою дискримінації за сексуальною орієнтацією²⁷ . Тим більш вже шостий раз педофіли взяли участь у параді рівності у Празі під гаслом, що вони потребують захисту, адже отримують надмірні страждання через свою орієнтацію»²⁸ .

Цікаво, а новий законопроєкт Верховної Ради 0931 про запобігання дискримінації теж враховує педофілію, як окрему сексуальну орієнтацію чи обмежиться лише захистом ЛГБТ? Чи буде критика педофілії з часом називатися педофобією, а аргументи про шкоду сексу дорослого з дитиною – «мовою ненависті», якщо такий самий шлях від збочення до норми пройшов гомосексуалізм? Україна, щоправда, тільки що на початку сексуальної революції. Але що буде далі вже можна подивитися на прикладі Європи.