І НЕДІЛЯ АДВЕНТУ
Іс 2,1 – 5; Пс 122(121),1-2.4-5.6-7.8-9; Рим 13,11-14; Пс 85(84),8; Мт 24, 37 – 44
Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. 38 Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, 39 і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого. 40 Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться. 41 Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга залишиться. 42 Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. 43 Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. 44 Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте (Мт 24, 37 – 44).
В останніх роках в кінематографі розвинувся жанр, який називають «фільмами-катастрофами». Найчастіше ці фільми розповідають про якусь катастрофу глобального маштабу і про якогось «месію», який намагається усе врятувати. Ясна річ, подібного роду голлівудський месіанізм має мало чого спільного з біблійним. Більше того – він є протилежністю християнського месіанізму.
Яка мета таких фільмів?
Показати, що людина може все, включно з порятунком всесвіту від інопланетних прибульців та всесвітнього потопу. Іронія полягає також і в тому, що більшість перерахованих фільмів належать до жанру фантастики. Тому в свідомості багатьох людей, в тому числі і практикуючих християн, така дійсність як друге пришестя Господа справді викликає посмішку на обличчі.
Ми так переконані у своїй унікальності, що навіть коли і не заперечуємо факту Другого пришестя, однак переконані в тому, що воно точно не прийде в часі нашого життя. А якщо щиро признатися, то ми і не хочемо, щоб це сталося за нас… Нам хочеться увійти в «завтра», щоб реалізувати свої плани, додивитися наступну серію якогось серіалу, поїхати на відпочинок ітд… А тут… раптом хтось може нам ці плани відмінити.
Інша річ, яка обтяжує наше серце, і яка теж можливо коренем має голлівудське мислення, це те, що ми поставили знак дорівнює між пришестям Ісуса Христа і катастрофою. Тим часом грецьке слово, яке описує другий прихід Спасителя – “парусія”, тобто дослівно «присутність». Ісус до цього дуже трепетно готується і у своєму одкровенні подбав, щоб і нас приготувати.
Як було за днів Ноя…
Спробуймо приглянутися до історії Ноя без наукових обтяжень, тобто як до біблійного оповідання. Вперше зустрічаємо Ноя на сторінках Книги Буття в 5 розділі:
Як Ламехові було 182 роки, він породив сина, 29 і дав йому ім’я Ной, кажучи: Цей порадує нас у нашій праці та й у трудах рук наших, що їх зазнаємо від ріллі, проклятої Богом. 30 А породивши Ноя, жив Ламех ще 595 років, і народились у нього інші сини та дочки. 31 Всього прожив Ламех 777 років і тоді помер. 32 Як Ноєві було 500 років, він породив Сима, Хама та Яфета.
Ще за якихось допотопних часів (у буквальному значенні цього слова) у Ламеха народжується син – Ной (дослівно – “потіха”). Ламех очікував, що Ной мав принести потіху, розраду у трудах рук наших, що їх зазнаємо від ріллі, проклятої Богом… Ламех живе у суспільстві, де відчувається наслідки отого первісного прокляття гріха. Важко сказати, яких страждань зазнавав цей чоловік, але довгі роки (182 роки) прагнув, щоб врешті хтось його потішив. Можливо усі родичі Ламеха, його сусіди, чи навіть власні діти, постійно його засмучували. Бо як ще пояснити отой вигук надії: Цей порадує нас у нашій праці та й у трудах рук наших (Бут 5). Важко комусь жити з такими очікуваннями. Ной змалку жив зі свідомістю того, що він має радувати свого батька, свою матір, своїх друзів ітд. Можемо собі уявити стрес цього мужа, коли одного разу в своєму серці він почув, як Бог промовляв до нього:
Глянув Бог на землю, а ось вона зіпсована, бо кожне тіло занапастило свою путь на землі. 13 І сказав Бог до Ноя: Я ухвалив покласти кінець кожному тілу, бо земля переповнена насильством через них. Отож я знищу їх разом із землею.
Ной поглянув навколо себе і побачив те, що пригадує Господь в Євангелії:
Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, 39 і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх, – так буде й прихід Сина Чоловічого.
Ще більшим здивуванням сповнилися Ноєві друзі, коли помітили, як посеред спекотного дня він почав щось майструвати… Вже собі уявляю як його сусіди з усмішкою запитували: Ной, що Ти робиш? Чим Ти займаєшся? І заходилися від сміху, коли Ной пояснював чим насправді займається. Цей сміх тривав днями і місяцями аж до одного дня… коли почався дощ. А коли дощ йшов більше сорока днів, то вже було не до сміху, але також запізно щось робити.
Ной отримав від Бога інше бачення своєї історії і свого життя, отримав світло, бо знайшов ласку від Бога. І це світло зберіг.
Тим ДНЕМ, про який говорить Господь є день Сина Людського.
Якщо сьогодні повіриш в це слово, то можеш мати непрості роки, як Ной, однак вір більше Богу, ніж насмішкам цього світу – будуй ковчег. Ковчег – це образ спільноти Церкви, спільноти, що скликана словом керигми, словом Благої Вісті. Перебуваючи в ньому, будеш у безпеці.
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні