Коли молишся, ти нічого не відчуваєш, нічого не чуєш і нічого не можеш сказати? Ось чому це не погано …
Хто нам в голову вбив дивну думку, що щось має статися, коли ми молимось? Ще з дитинства ми починаємо неправильний шлях, коли доброзичливі дорослі регулярно запитують нас: “Що ти відчув, Що ти відчуваєш?” Наче молитва обов’язково мусить викликати певні відчуття. Насправді такі речі трапляються, однак нечасто.
Молитва може навіть виснажувати, не виправдовувати наших очікувань. Ми відчуваємо себе ошуканими. Тоді лунають звинувачення Бога, бо, якби Він нас справді любив, Він би відповідав на наші молитви. Або ми звинувачуємо себе: якби ми справді любили Бога, то молилися інакше, “ефективніше”.
Якщо зв’язок на тому кінці лінії поганий, чи не має сенсу просто повісити трубку? Так занадто часто, після кількох спроб, ми відмовляємося від молитви і поступаємося в битві.
Правильне дієслово, яке може описати молитву – “бути”, тобто перебувати в цьому, тривати. Молитися – бути – бути разом. Ось про що йде мова. Св. Августин це добре розумів, коли із сумом і здивуванням запитав: “Боже мій, ти, хто є скрізь, як я тебе ніде не знайшов?”
“Ось я завжди з тобою, до кінця віку”
Проблема не у відсутності Христа чи Його віддаленості від людської історії. Як сказав святий Іоанн Павло II: “Єдина проблема, яка існує завжди і скрізь: проблема нашої присутності у Христі”. Який сенс наполягати на реальній присутності Христа (в Євхаристії, а також у інших таїнствах, в його Церкві, в братській любові, в службі бідним), якщо ми самі внутрішньо не є присутніми?
Коли Ісус послав своїх апостолів, які понесли добру звістку для всіх народів і в усі віки, Він наполегливо заявив: “Я завжди з тобою, до кінця віку” (Мт. 28, 20). Але “бути з” потребує двох. Це в самому серці віри як досвіду, живої віри: бути з Ним, з Тим, хто хотів бути з нами.
Шукайте Бога, а не почуттів
Це вимагає від нас правильного розуміння місця та значення молитви в житті християнина. Молитва – це не мета, а засіб. Мета – життя з Христом; щоб можна було сказати разом зі святим Павлом: «Бо для мене життя – це Христос» (Фил. 1:21); “Отже, їсте чи п’єте, чи що завгодно, робіть все на славу Божу” (1 Кор. 10, 31). Але, щоб бути завжди з Господом, ми мусимо час від часу “бути” виключно для Нього, відкласти все інше для Нього, щоб Він був головною метою сьогоднішнього дня і всього життя.
Якість нашої молитви не вимірюється кількістю милих думок або чудових відчуттів, які ми отримуємо від неї. Але тим, що в цьому світі, в якому ми живемо, в цей момент нашого життя, в якому ми опиняємось, ми наважуємось відкрити себе перед зустріччю з Богом. Зустріч буття з Буттям.
