Нові адвентові роздуми о. Романа Лаби: Йоан Хреститель – Предтеча

ІІ НЕДІЛЯ АДВЕНТУ
Іс 11, 1 – 10; Пс 72; Рим 15, 4 – 9; Мт 3, 1 – 12

Тими днями приходить Йоан Хреститель, проповідуючи в Юдейській пустелі і кажучи: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» Адже це він є тим, про кого говорив пророк Ісая, промовляючи: «Голос волаючого в пустелі: “Приготуйте дорогу Господню, робіть прямими стежки Його!”» Сам же Йоан мав одяг з верблюжої шерсті й шкіряний пояс довкола своїх стегон; їжею його була сарана та дикий мед. Тоді виходив до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йордану, і, визнаючи свої гріхи, були хрещені ним у річці Йордані. А коли він побачив, що багато фарисеїв і садукеїв приходять на хрещення до нього, то сказав їм: «Поріддя зміїне, хто підказав вам втікати від майбутнього гніву? Тож принесіть гідний плід покаяння, і навіть не думайте казати собі: “Ми батька маємо – Авраама”. Бо кажу вам, що Бог може з оцих каменюк пробудити дітей Авраамові. Адже сокира вже лежить біля коріння дерев, – тож усяке дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і вкидають у вогонь. Отже, я хрещу вас водою на покаяння, а Той, хто прийде після мене, сильніший за мене; Йому я недостойний понести сандалі; Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. У Його руці віяльна лопата, і Він очистить свій тік та збере свою пшеницю в засіки, а полову спалить невгасимим вогнем».

Одним із пророків Адвенту є св. Йоан Хреститель, голос вопіющого в пустині. Ханс Урс фон Бальтазар говорить про нього, що це пророк, який вже не належить до Старого Завіту, але і в Новому ще цілком не міститься. Є однією з найбільш впливових і драматичних постатей. Саме йому випало бути Предтечею першого приходу Господа.

Насправді лише Бог міг покликати стати ГОЛОСОМ когось, хто зачався з німого батька (Лк 1, 5 – 25. 57 – 66).

Цим фактом Натхнений Євангелист дає зрозуміти, що священство Старого Завіту вже втрачає голос і надходить хтось, Хто буде названий СЛОВОМ (Йн 1, 14)!

Слово без голосу не буде почутим. А голос без слова є позбавлений сенсу.

Місце, в якому Йоан проголошував навернення було обране не випадково. Коли б йому йшлося про численні натовпи, то міг би проголошувати своє послання на вулицях Єрусалима, або якогось іншого міста Юдеї. Міг би мандрувати з місця на місце і таким чином вести проповідницьку діяльність по всій країні. Однак Йоан керувався іншими переконаннями. Місцем свого проголошення Йоан обрав ту частину юдейської пустелі (східний берег Йордану), яка знаходиться навпроти Єрихону. Саме там, понад тисячу років тому Ісус Навин перевів Народ Ізраїля через ріку Йордан до Землі Обіцяної (Іс Нав. 4,13.10). В свідомості Ізраїльського Народу пустиня є тим місцем, де Народ народився, де став народом і куди потрібно постійно повертатися, щоб наново розпочати історію зранену невірністю по відношенню до Творця. Осія, який пророкував незадовго до падіння Самарії і війни Ассирії проти Ізраїля у VIII ст., дуже міцно і глибоко описав тугу Бога за відносинами з Ізраїлем і відновлення цих стосунків завдяки досвіду пустині:

Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти. 17 Я дам їй виноградники ізвідти й Ахор-долину, як надії двері. І вона відповість там так, як за днів своєї молодости та як вона виходила з Єгипетського краю. 18 І станеться: того часу, – слово Господнє, – вона буде звати мене: Мій чоловіче! – вона не буде більше мене звати: Мій Ваале! 19 Я викину із уст у неї імена ваалів, їхні ймення не будуть згадуватись більше (Ос 2, 16 – 19). 

Вибір східного берегу Йордану на місце публічної діяльності віддзеркалює ситуацію Ізраїля до входу в Землю Обіцяну. Йоан був свідомий тієї кризи, в якій опинився Народ. Ставши на тому боці Йордану наче хотів цим сказати: Ми зламали завіт. Ми не достойні Обіцяної Землі. Ми маємо ще раз пережити пустиню, ще раз почути Слово, і ще раз перейти крізь води очищення.

Йоан «вивів» за собою Ізраїль і таким чином звершив дуже важливий пророцький акт – поставив Вибраний Народ перед новим ПЕРЕХОДОМ, в НОВУ ОБІЦЯНУ ЗЕМЛЮ – Небесне Царство.

Не достатньо бути «дітьми Авраама», потрібно докорінно змінити своє життя (1 Кор 10,1-13; Євр 3,1- 4.13; Йн 6 30- 35.47-51).

В цю нову Обіцяну Землю, в нову еру спасіння впроваджує нас Новий Ісус Навин – Господь, який приходить. Народ, який перейшов Йордан до Йоана подібний до отого першого покоління пустині, яке через слухання Слова дозріває до того епохального переходу. Йоан має місію вийняткового служіння – приготувати Народ для Ісуса, в якійсь мірі передати Народ Месії, який введе його до Божого Царства, в благодать спасіння. Саме в такому світлі спробуймо теж пояснити жест Хрестителя, який не достойний розв’язати сандалі Христу.

В Старому Завіті існувала така інституція, яка називається ґоелят, або левірат. Ґоель – це був найближчий до якогось чоловіка родич (наприклад брат), який мав декілька завдань: помститися за кров найближчих, викупити з рабства, коли б була така потреба. І мав ще одну дуже важливу місію – після смерті брата (чи родича) мав взяти його дружину і пробудити потомство своєму брату. Діти, котрі народжувалися внасідок цього зв’язку вважалися згідно права спадкоємцями померлого чоловіка. Метою цієї древньої інституції було залишити добро померлого в колі родини. Звичай був знаним не тільки в Ізраїлі, але теж в Месопотамії, у Вавилоні та в інших сусідніх державах. Його виникнення спостерігається десь в епосі Хаммурабі, або в часі до нього наближеному1. Яскраво цю інституцію описує Книга Рут. Були випадки, коли особа, яку зобов’язував такий закон, не хотіла брати відповідальність за жінку свого родича і відмовлялася виконувати це право. Тоді жінка скаржилася на такого чоловіка і з ним чинили обряд халіца, який описаний в Книзі Второзаконня:

Якщо ж той чоловік не схоче взяти за себе жінку свого брата, то вона піде до брами, до старших, і скаже: Брат мого мужа не хоче зберегти ім’я свого брата в Ізраїлі; він не хоче виконати свого діверського обов’язку супроти мене. 8 Тоді старші його міста покличуть його і скажуть йому, що треба; і коли він упреться й скаже: Не хочу брати її собі за жінку, – 9 тоді ця жінка приступить до нього перед очима старших, зніме з його ноги обув’я, плюне йому межи очі й голосно об’явить: Так обходяться з чоловіком, який не хоче збудувати дому своєму братові. 10 І прозвуть його в Ізраїлі: Дім Босого (Втор 25, 7 – 10).

Що означають слова Йоана Хрестителя по відношенню до Ісуса: Отже, я хрещу вас водою на покаяння, а Той, хто прийде після мене, сильніший за мене; Йому я недостойний понести сандалі; Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем? В Євангелії від Луки маємо уточнення щодо жесту: “Я вас хрищу водою, але йде сильніший від мене, якому я негідний розв’язати ремінь від взуття. Той буде вас христити Духом Святим і вогнем (Лк 3, 16).
Сандалі розв’язували комусь, хто не хотів брати собі за дружину жінку померлого брата. Таким чином Йоан говорить, що Ісус не відмовляється від свого зобов’язання левірату, від своєї місії Ґоеля. Залишається зрозуміти, хто є Христовою жінкою, кого Він має взяти собі за жінку згідно цього права. На момент початку публічної діяльності Ісуса Христа, багато людей вважало Йоана Хрестителя за Месію, за того, хто має прийти до народу Ізраїля і пробудити в ньому нове життя:

А із-за того, що люди вижидали (Месії), кожен сам у собі розмірковував про Йоана, чи не він часом Христос (Лк 3, 15).

Були ж посланці з фарисеїв. 25 Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли єси ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» 26 Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; 27 він наступить після мене, а я йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі.» 28 Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан христив (Йн 1, 24 – 28).
Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?” 14 Ті відповіли: “Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків (Мт 16, 13 – 14).” 

Бачимо, що в думці народу, Йоана Хреститель мав би бути Месією, тим, до кого належить Ізраїль, як Наречена для свого мужа. Можливо тому перед описом самого хрещення, Матей згадує, що до Йоана приходив весь народ:

Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська (Мт 3, 5).

Звернімо увагу, що в праві левірату не просто йдеться про жінку, а йдеться про вдову, про покинуту жінку. Саме такою покинутою спустошеною вдовою був Ізраїль, такий образ народу представляє нам пророк Ісая:

Тоді народи побачать твою справедливість, усі царі – твою славу. І зватимуть тебе вже новим ім’ям, яке виречуть Господні уста. 3 Блискучою короною в руці Господній будеш, царським вінцем у руці Бога твого. 4 Не зватимуть більше тебе покинутою, не зватимуть твою землю полишеною, а зватимуть тебе: «Моя у ній утіха», а твою землю: «Заміжня», бо Господь тебе уподобав, і земля твоя матиме мужа. 5 І як одружується хлопець з дівчиною, так твій будівничий одружиться з тобою. Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою (Іс 62, 2 – 5).

Тому своїм жестом смирення Йоан Хреститель визнає, що Він не є Месія і не має права претендувати на Ізраїль2. Предтеча признає Ісусу його право Відкупителя, Ґоеля – того, хто є справжнім Чоловіком для покинутого Народу! Додаткове підтвердження такого пояснення можемо віднайти в Євангелії від Йоана:

Прийшли вони до Йоана та й кажуть йому: «Учителю, отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про нього свідчив ти, – он він христить, та й усі до нього йдуть.» 27 Йоан же у відповідь промовив: «Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба. 28 Самі ж свідчите мені, що я казав: Не Христос я, лише послано мене поперед нього. 29. У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося! 30 Йому треба рости, мені ж маліти (Йн 3, 26 – 30).

Йоан називає себе «дружбою молодого». До обов’язку дружби належали різні приготування, щоб церемонія весільна відбулася як найкраще. Дружба молодого (євр. шошбін) напередодні весілля був посланцем молодого в дім нареченої. Звичайно тоді такий свідок – помічник був в центрі уваги, аж до моменту, коли появлявся справжній жених. Тоді дружба мусів маліти, щоб Наречений зростав3.
На закінчення наших роздумів звернімося до Отців Церкви, один із них, Хроматій з Аквілеї так пояснює слова Йоана Хрестителя:

Тепер ми повинні звернутися до того, що означає взуття в духовному сенсі. Ми знаємо, що Мойсею було колись сказано: Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – земля свята (Вх 3, 5). Подібно було сказано Ісусу Навину: скинь взуття з Твоїх ніг (Іс Нав 5, 15). В тому, що Господь наказує зняти сандалі з ніг ми бачимо образ майбутньої істини. Адже в Законі сказано, що якщо хтось не захоче після смерті брата взяти за дружину його жінку, нехай зніме взуття, щоб інший жених успадкував його право. Цей визначений законом припис ми бачимо звершеним в Христі Ісусі, котрий є Істинним Нареченим Церкви. Тому, так як ні Мойсей не міг бути нареченим Церкви, ні вождь народу Ісус Навин, їм не випадково було сказано зняти зі своїх ніг сандалі, тому що вони очікували грядущого законного Нареченого Церкви – Христа, про якого Йоан говорить: У кого молода, той і молодий (Йн 3, 29). Він признає себе недостойним нести і зняти його взуття4.