Ваше Високопреосвященство,
шановні прелати аудитори.
Звертаюся зі щирими вітаннями до всіх вас, насамперед – до декана, якому сердечно дякую за вітальне слово. Вітаю учасників цієї зустрічі: службовців, адвокатів та інших працівників Апостольського трибуналу Римської роти. Я хочу сформулювати своє бачення нового судового року, відкриття якого ми сьогодні відзначаємо.
Суспільство, у якому ми живемо, стає дедалі секуляризованішим й не сприяє зростанню віри, тому побожним католикам складно дотримуватися способу життя, який узгоджувався б із Євангелієм. Це стосується й Таїнства Шлюбу. У цьому контексті необхідно, аби Церква в усіх своїх проявах діяла гармонійно, забезпечуючи вірним адекватну духовну й душпастирську підтримку. У щоденному служінні справі християнського шлюбу ви зустрічаєтеся з двома базовими підставами не лише теології й канонічного подружнього права, а й самої суті Христової Церкви: єдністю й вірністю. Справді, ці два подружні блага – ці, по суті, юридичні зобов’язання кожного подружнього союзу в Христі – мають бути епіфанією хрещальної віри.
Щоби бути дійсно укладеним, шлюб потребує від кожного з молодят повної єдності й гармонії з іншим, аби завдяки обміну відповідними людськими, моральними й духовними здобутками – майже як у законі сполучених посудин – вони двоє стали одним цілим. Шлюб також вимагає обов’язку вірності, яка, поглинаючи кожен аспект буття пари, стає сталою consortium totius vitae – спільністю усього життя (Кодекс канонічного права, кан.1135).
Єдність і вірність – це дві цінності, важливі й необхідні не тільки в подружжі, а взагалі в міжособистісних і соціальних взаєминах. Ми знаємо про складнощі, які в контексті цивільного права виникають із невиконаних обіцянок, невірності даному слову й недотримання взятих на себе зобов’язань.
Єдність і вірність. Ці дві необхідні й конститутивні властивості подружжя потрібно не тільки адекватно пояснювати майбутнім чоловікові й дружині, а й послідовно підтримувати душпастирським служінням Церкви, особливо єпископів і священиків, у супроводі сім’ї на різних етапах її становлення й розвитку. Така душпастирська діяльність природно не може обмежитися лише звершенням певних практик, хоча вони теж важливі, а вимагає особливого піклування. Потрібна потрійна підготовка до шлюбу: віддалена, близька і стала. Ця остання має серйозно та структуровано охоплювати різні стадії подружнього життя, забезпечуючи ретельну формацію, яка плекала б у чоловікові й дружині усвідомлення цінностей і зобов’язань подружнього покликання.
Посада і служіння душпастирів роблять їх основними суб’єктами такої шлюбної формації; утім, зараз як ніколи доречно – і навіть необхідно – залучати до різних її етапів церковні спільноти, які під керівництвом дієцезіального єпископа й парафіяльного настоятеля несли б відповідальність за цю душпастирську опіку. Це, отже, спільне завдання, у якому основна відповідальність душпастирів єднається з активним залученням спільноти в підтримку шлюбу й надання сім’ям духовного й формаційного супроводу.
Щоб зрозуміти цю душпастирську потребу, варто розглянути досвід святого біблійного подружжя – Акили і Прискилли. Вони були одними з найвідданіших супутників місії святого Павла, який з вдячністю називає їх своїми sinergoi, тобто співучасниками у сповненому тривог апостольскому служінні. Нас вражає й надихає таке високе визнання місіонерської діяльності цього подружжя; і заразом треба визнати, що ця синергія стала коштовним даром Духа для перших християнських спільнот. Тож просімо Святого Духа дати сьогодні Церкві священиків, спроможних визнати й цінувати харизму сильного духом й апостольською вірою подружжя – такого, як Акила і Прискилла.
Стале й ненастанне душпастирське піклування Церкви про благо шлюбу й сім’ї необхідно втілювати різними засобами: єднанням довкола Божого Слова, особливо через «Lectio Divina»; катехитичними зустрічами; участю в таїнствах, особливо в Євхаристії; бесідами й духовними повчаннями; участю в сімейних групах і благодійному служінні, сприянням зустрічам із іншими сім’ями й відкритістю до потреб найбільш нужденних.
З іншого боку, подружжя, яке у шлюбі живе у щедрій великодушній єдності й вірній любові, підтримуючи одне одного з Господньою благодаттю і з необхідним супроводом церковної спільноти, – це коштовна пасторальна допомога Церкві. Справді, вони пропонують кожному приклад істинної любові як свідки й співробітники плідності самої Церкви. Численні християнські подружжя – це мовчазна проповідь для кожного, щоденна, повсякденна проповідь, і дуже прикро констатувати, що пари, які прожили разом багато років, не стають новиною – справді, шкода – а натомість скандали, розставання й розлучення потрапляють на перші шпальти газет (див. Проповідь у Домі святої Марти, п’ятниця, 18 травня 2018).
Подружжя, які живуть у єдності й вірності, добре віддзеркалюють образ і подобу Божу. Це блага звістка, що вірність можлива, бо ж це дар – як для подружжів, так і для пастирів. Це звістка, здатна зробити сильнішим і повнішим служіння євангельської любові єпископів і священиків – так, як любов і подружня вірність Акили й Прискилли підтримували Павла й Аполлоса.
Шановні прелати аудитори, я ще раз дякую кожному з вас за те благо, яке ви чините для Божого люду, служачи справедливості через свої судові ухвали. Ваші постанови важливі не тільки для зацікавлених сторін – вони також сприяють правильному тлумаченню шлюбного права. Це право має служити salus animarum – спасінню душ – і вірі подружжів. Тож цілковито зрозуміле пильне дотримання в ухвалах Роти принципів католицької доктрини щодо природної ідеї шлюбу, пов’язаних із ним обов’язків і прав і – тим більше – його сакраментальної реальності.
Дуже дякую за вашу роботу. Молюся про Божу допомогу в цій справі й сердечно вділяю вам своє апостольське благословення. Будь ласка, не забувайте молитися про мене. Дякую!
Франциск, Папа
Ватикан, Климентинська зала
29 січня 2019
