По-перше, цей флешмоб дуже чітко показав, що величезна більшість членів українського суспільства чхати хотіла на таку річ як закон. Учасників флешмобу взагалі не цікавило питання чи усунення пані Супрун з посади відбулось у правовому полі. Фактично, з цього можна прийти до висновку, що більша частина українського активного суспільства не турбує питання легітимності та легальності.
По-друге, цей флешмоб ще чіткіше продемонстрував, що християнство, як суспільне явище, в Україні має доволі специфічні риси. Це – не правдиве християнство, яке визначає поведінку людини, а скоріше форма примітивного фольклору, який практикується як зовнішня декорація. Адже саме під керівництвом пані Супрун МОЗ зробив спробу впровадити третю стать в медицину, а сама пані Супрун, без жодного приховування, популяризує ідею про природність гомосексуальної поведінки, фактично, ретранслюючи міфи ЛГБТ-пропаганди. І, попри це, декларовані християни висловились на підтримку пані Супрун.
По-третє, цей флешмоб дуже чітко показав, що українське суспільство не має жодного імунітету проти пропаганди. Величезна більшість учасників цього флешмобу не змогла дати відповідь на банальне запитання: «Що зробила доброго пані Супрун для української медицини?». Відповідь у переважній більшості зводилась до простих пропагандистських лозунгів на кшталт «вона бореться проти мафії», «вона реформує медицину», «вона проти корупції». Але жодної конкретики. Отож, думку активних членів українського суспільства формує не власне думання, а пропаганда.
Не враховувати ці речі при оцінці поточної ситуації в українському соціумі було б цілком ненауково.
о. Орест Дмитро Вільчинський
