Три слова-табу в наших стосунках:
1. Завжди/ніколи
“Ти завжди такий/така”;
“Ти ніколи не змінюєшся”;
“Ти завжди робиш це неправильно”;
“Ти ніколи цього не пам’ятаєш”.
Всі ці “завжди/ніколи” мають на увазі повну безнадійність на будь-які зміни. Тим самим я кажу чоловікові/дружині: “Я не вірю, що ти це можеш зробити”, “Я шкодую, що ти такий”, “Ти до кінця життя і залишишся таким …”.
Зі слів “завжди/ніколи” починається критика в бік чоловіка/дружини. Це спонукає іншого відчувати себе нікчемним, ні на що нездатним і виннним.
Наше правило в сім’ї: в конкретній сварці ми говоримо про конкретно ту ситуацію, а не про всі глобальні негативні риси одне одного.
2. Розлучення
“Не подобається – розлучайся!” ;
“Ну і знайди собі іншу таку гарну!”;
“Давно пора вже було розлучитися з таким, як ти!”
Мені дуже запам’яталося, як один чоловік сказав: “Ми ніколи не вживаємо Р-слово (D-word) (нецензурне слово. – Ред.) у нашій родині”. Чому мені це сподобалося? Тому що вони це слово навіть повністю не вимовляють вголос, а називають його тільки за першою буквою :))
Під час конфліктів у поривах ми часто “ляпаємо своїм язиком”. Але в нас усередині повинен бути стрижень, за рамки якого ми не повинні виходити, якими б сердитими ми не були. Хочеться “ляпнути” – закрили рот і, як у дитинстві, викинули ключик.
Ми не погрожуємо одне одному розлученням. Бо зазвичай такі загрози дають зрозуміти чоловікові/дружині, що ми готові його/її залишити, ми здаємося йти далі разом і він/вона нам більше не потрібен/-а. Так у стосунках підривається довіра.
Ми не кидаємося словом “розлучення” в кожній сварці, тому що слова мають силу та владу. Навіщо говорити своїм язиком те, чого ми не хочемо, щоб виповнилося?
Наше сімейне правило: ми тримаємо слово “розлучення” подалі від свого язика й подалі від вух чоловіка/дружини.
3. Прости, АЛЕ
“Прости, АЛЕ в мене була на те вагома причина”
“Прости, АЛЕ ти мене так дістав”
“Прости, АЛЕ я все одно вважаю, що я ні в чому не винен”
Таке прохання вибачення швидше схоже на дитячий садок “група ясла”.
Кожна людина, у якої просять вибачення, очікує, що воно – щире. Коли чоловік/дружина чує “прости”, його вуха й серце відкриваються для вибачення, але коли він чує “АЛЕ”, йому подається сигнал, що все одно вся вина лежить на ньому. Слово “але” тільки перекреслює все те, що було сказано до цього.
Ми не просимо прощення для галочки. Кому потрібна ця галочка? Коли я щиро прошу пробачення, мої слова говорять про те, що я беру відповідальність за скоєне або сказане НА СЕБЕ.
Наше сімейне правило: ми просимо вибачення за свою частину, незалежно від того, хто винен, просимо щиро без всяких там “але” й переконуємося в тому, що інший нас простив.
Наші слова як каміння. Протягом усього життя ми можемо кидатися ними одне в одного, а можемо вибудовувати з них міцну вежу …
Автор: Ina Savochka
