У зв’язку з триваючою пандемією коронавірусу, яка в свою чергу зумовила запровадження тотального карантину, суспільство і Церква зіштовхнулися з новими викликами. І однією з таких неочікуваних для реалій XXI-ого століття обставин виявилася об’єктивна необхідність тривалої ізоляції від зовнішнього світу в родинному колі. Крім того, цей пасхальний період є унікальним ще й тим, що переважна більшість вірян не має можливості відвідувати храми і приступати до Святих Таїнств у звичний спосіб – це так схоже на часи ранніх християн, а також часи переслідуваної, часто підпільної Церкви пізніших століть. Певним чином це також нагадує життя наших пращурів, які поколіннями жили родами на своїй землі, а ці родові середовища були першочерговим місцем передання живої віри, історичної пам’яті, мови і традицій, навичок ведення господарства і співжиття у територіальних громадах, ведення війни і творення миру.
Що ж насправді це може означати для сучасних послідовників Христа?
Це може означати, що прийшов час заново відкрити велич і красу родинного життя, а чоловікам згадати про своє споконвічне покликання – бути Божими патріархами і священиками для своїх родів. Можливо хтось має ілюзій щодо того, що пандемія скоро минеться і все повернеться до звичного укладу життя і виру активностей. Але пандемія насправді може виявитися одним із знаків, що знаменують собою початок часів, про які нас попереджав у Святому Писанні сам Христос, старозавітні пророки і новозавітні апостоли. Адже може статися і так, що внаслідок цієї та каскаду наступних глобальних подій, звичного світопорядку в житті людської цивілізації уже не існуватиме до кінця Останніх Днів – Другого Приходу Христа. У тих нових умовах «родинні фортеці» стануть «домашніми церквами» – базовими клітинками переслідуваної Христової Церкви. Коли прийдуть лихі часи, у нас можуть забрати храми, але не зможуть розірвати нашого сопричастя з Містичним Тілом Христовим, тобто Вселенською Церквою, яке творитиметься у «родових ковчегах» через Святі Таїнства, звершувані рукоположеними отцями. А для допомоги та масштабування служіння богопосвячених у цей період постануть миряни – сталі диякони і світські капелани: і серед них будуть не лише целібатарії, але й одружені «родові патріархи». В цей час родини будуть покликані також стати локальними осередками світоглядного опору тоталітарному деградуючому світу і ланками різноманітних форм економічної самоорганізації та соціальної взаємодопомоги в рамках місцевих християнських громад.
В контексті сказаного вище, зовсім по-іншому, не символічно, а реально сприймається вчення про «три домашні вівтарі»:
- Вівтар молитви, при якому подружжя будує єдність з Ісусом Христом, запрошує Його в справи, якими живуть і в спільній молитві целебрують Його присутність посеред них.
- Вівтар бесіди, при якому подружня пара будує єдність в розмові про всі справи спільного життя. Він виражає турботу, щоб праця поза домом не відділила їх одне від одного.
- Вівтар обдарування, при якому подружжя будує єдність ділячись любов’ю і приємністю в сексуальних відносинах. На цьому вівтарі подружжя співпрацює з Богом Творцем.
От що про родину говорить Компендіум Соціальної Доктрини Церкви:
210. Саме в родині ми пізнаємо любов і вірність Господа та відчуваємо необхідність відповісти на них (пор. Вих 12, 25″27, 13, 8, 14″15; Втор 6, 20″25, 13, 7″11; 1 Сам 3, 13). У родині діти отримують перші найважливіші уроки практичної мудрості, з якою пов’язані чесноти (пор. Прип 1, 8″9, 4, 1″4, 6, 20″21; Сир 3, 1″16, 7, 27″28). Отож сам Господь стає поручителем любові й вірності подружнього життя (пор. Мал 2, 14″15). Ісус народився і жив у конкретній родині, приймаючи всі притаманні їй риси. Він надав подружжю найвищої гідності, зробивши його таїнством нового завіту (пор. Мт 19, 3″9). Зважаючи на це, подружня пара віднаходить повноту власної гідності, а родина – свою тверду основу.
238. У процесі виховання сім’я розвиває людину в усій повноті її особистої гідності і у всіх вимірах, включаючи суспільний. Родина «утворює спільноту любові і солідарності і лише вона спроможна передати культурні, етичні, соціальні, духовні і релігійні цінності, необхідні для розвитку і добробуту своїх членів та суспільства в цілому». Здійснюючи свою виховну місію, родина робить внесок у спільне благо і являє собою першу школу суспільних чеснот, що потрібні кожному суспільству. Родина допомагає людині зростати в свободі і відповідальності; це необхідні передумови для виконання будь-якої ролі в суспільстві. Виховання передає основні цінності і сприяє їхньому засвоєнню».
*********
Є абсолютно зрозумілим, що роль «Божого родового патріарха» потребує відповідної духовної зрілості і почуття відповідальності з боку батька християнської родини. Ось як своє пережиття цього досвіду передає лідер Гладіаторів Життя (пролайфівського руху при Християнській Службі Порятунку) Святослав Погляд:
«Про патріархат у християнському розумінні.
Для багатьох влада – це гніт та експлуатація. Той хто має владу змушує інших робити те, чого вони не хочуть. Звісно, що у такому розумінні влада чоловіка у сім’ї – це погано і я проти такого патріархату. Але у християнстві влада – це служіння. Для мене Великий Четвер, чи як його у народі називають чистим – це день нагадування, якою має бути влада. Господь дає владу людині, щоб вона служила своїм підданим для спільного блага і благо лідера стоїть у останню чергу “як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга”.
Чоловік – це голова у християнській родині. Це головування означає, що чоловік повинен усім своїм домашнім мити ноги: слухати потреби своїх “підданих” і задовольняти ці потреби, якщо вони не суперечать спільному благу. Це головування означає, що чоловік має помирати за свою дружину на хресті: вставати вночі до дитини, йти під час карантину у магазин, виконувати найважчу і найневдячнішу роботу. Щоб це не забути я кожен Великий Четвер мию ноги своїй дружині і дітям, це нагадування для чого мені дана влада.
Бажаю смерті світському патріархату і хай живе християнський патріархат.
Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.
(Від Івана 13:12-15)
Чоловіки, любіть [своїх] дружин, як Христос полюбив церкву і віддав себе за неї,
(Еф.5:25)
Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга.
І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба.
Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”
(Мт.20:25-28)».
