Я працюю за гроші. Я очікую від своїх роботодавців, що вони забезпечать гідні умови праці та можливості для розвитку. Це не постулати лівої політичної партії, а вчення Папи Льва XIII.
Нещодавно в інтерв’ю мандрівниця Мартина Войцеховська заявила, що покоління мілленіалів мають працювати задля реалізації та любові до праці. Читаючи її заяви, я прийшла до висновку, що, можливо, пані Войцеховська робить багато добра тим, хто потребує допомоги з різних частин світу, але не розуміє розчарування, з яким зустрічаються молоді люди, які намагаються знайти своє місце на ринку праці. Після першого етапу невдоволення я почала думати про щось важливе – як можливо, що в країні, де більшість громадян вважають себе католиками, так важко говорити про права працівників і фінансові питання (мова іде про Польщу.
Мотивація не годує
Коли я проводжу тренінги для дітей та молоді, на початку зустрічі я підкреслюю, що хочу, щоб кожен учасник говорив про себе – тільки тоді можна пізнати іншу людину достовірно. Тому, як автор цього тексту, я також розпочну обговорення, сказавши щось про себе: я, Анжеліка, працюю за гроші. Я очікую від своїх роботодавців, що вони забезпечать мене гідними умовами праці та можливістю розвитку (ця фраза звучить так, ніби вона була скопійована з оголошення набору персоналу до корпорації, але нехай так буде). Я не хочу працювати в “динамічно зростаючій компанії”, ані у “випадковості” для реалізації сміливих проектів. Вони не змусять мене забути, що за мої зусилля начальник повинен платити адекватні гроші. Звичайно, реалізація в професії дає мені величезне задоволення і дозволяє зробити світ кращим місцем, але мій постачальник електроенергії, води і тепла не хоче приймати оплату за надані послуги і товари у вигляді посмішки. Крім того, хоча я і не мала «задоволення» від погашення житлового кредиту на 30 років, однак я постійно потребую грошей у зв’язку з тим, що, як мати, несу відповідальність за забезпечення моєї дитини.
Церква і люди
Кілька місяців тому, разом з одним з моїх катехістів, намагалися створити перелік тем, які є соціально найбільш гарячими, і про які в Церкві недостатньо говорять. Високі місця займали питання охорони навколишнього середовища, стосунки батьки-діти, але ми присвоїли золоту медаль відносинам між працівниками та роботодавцями. З одного боку, католицьке соціальне вчення надзвичайно добре продумане і узгоджене, а з іншого боку, рівень знань і розуміння католиків у цій царині може бути дуже низьким. Але найбільше мені болить той факт, що в польському дискурсі “нагадування” про права працівника сприймаються як комуністичні або посткомуністичні вимоги або намагання “протестантизувати” Польщу. Можливо, саме через гострий досвід соціалістичної епохи і страхів західної культури, сформованої протестантизмом, польські католики і великі католицькі ЗМІ неохоче говорять про проблеми “трудящих”, але Церква не може відкидати ці питання!
Переконання, що держава зобов’язана захищати працівника шляхом надання йому мінімальної заробітної плати і тривалого працевлаштування – це не постулати лівої політичної партії, а вчення папи Льва XIII, включене в енцикліку “Rerum Novarum”, яка є одним з найважливіших документів Церкви, присвячених праці. Експлуатації трудящих також протистояв Іван Павло ІІ – його турбота про справедливий розподіл товарів і належне ставлення до працівників була виражене в енцикліці “Laborem exercens”, яка також була створена з нагоди 90-річчя “Rerum Novarum”. У цьому документі Папа звернув увагу на значення профспілок, роль інвалідів на ринку праці, право працівника на страйк, а також елементи духовності на роботі – на думку Івана Павла ІІ, через роботу людина бере участь у творчості Творця. Це означає, що робота не є карою, а інструментом формування духу і характеру. Таким чином, наслідком первісного гріха є не сама необхідність заробляти гроші, а іноді надмірні тягарі, яким католик має право протистояти.
Кошмар цивільних договорів
Здається, що в країні, де 90% громадян вважають себе католиками, робоча культура повинна бути на дійсно високому рівні – адже соціальна доктрина Церкви зобов’язує нас, щоб товари були гідно розподілені, а працівники були належним чином винагороджені за свою роботу. На жаль, картина реальності є зовсім іншою – зараз близько півтора мільйонів поляків працюють в рамках лімітованих контрактів (серед них є випускники престижних галузей та люди з великим професійним досвідом), а півмільйона осіб зайняті на тимчасових роботах. Цивільно-правові контракти є більш вигідними для роботодавців, оскільки вони передбачають менші зобов’язання у сфері виплати премій, що дозволяє компаніям робити значну економію. Однак, з точки зору працівника, договір мандату, як правило, не сприятливий – він не забезпечує стабільності та захисту, з якими ми маємо справу у випадку трудового договору. Ми також не знаємо ніякої додаткової статистики про те, скільки людей було змушено перейти у власний бізнес. Я ніколи не чула проповіді про ставлення роботодавця до співробітника, яке несумісне з тим, чого навчали останні папи.
У наших церквах багато проповідей присвячено небезпеці уповання на матеріальні блага – у певному сенсі, це правильно, тому що ми не будемо брати багатства в інший світ. Але в той же час, як спільнота, ми повинні протистояти несправедливості мізерної оплати.
Не чемно говорити про гроші
Щоб покращити якість суспільних відносин, ми повинні відкинути стереотип, що не чемно говорити про гроші. Приватні та державні гроші, способи заробляння грошей та етичні аспекти багатіння можуть обговорюватися в школах не тільки на уроках “основи підприємництва”, але й на уроці релігії або етики. Шкільні катехити повинні говорити про цінність роботи і про те, якими повинні бути відносини між особами, що працює і наймає. Відносини між начальниками і підлеглими є одними з тих, що надають форму і характер усьому суспільному життю – і тому Церква і її “посланці” не повинні мовчати на цю тему. Я також думаю, що всі студенти, особливо ті, які незабаром будуть писати своє перше резюме – добре розуміють, що “зупинка виплати слугам і робітникам” є одним з гріхів, що кличе про помсту до неба. Катехити – і світські, і священики – повинні передавати молодим людям, що бажання отримати справедливу оплату за свою роботу не є ознакою жадібності, але – розумінням власних прав. Моя мрія, щоби люди, які закінчують середню школу або технікум (тобто ті, які, ймовірно, катехизувалися більше десятка років!), усвідомлювали, що якщо вони будуть керувати компанією і наймати людей, то їхнім обов’язком буде платити їм достойні гроші і забезпечувати стабільну роботу. Змусити когось укласти контракт, який продовжується щодва місяці, є, на мій погляд, глибоко несумісним з достойним ставленням до робітника.
Також неприпустимо будувати неприязнь і заздрість до тих, хто досяг професійного та фінансового успіху – треба підкреслити, що Євангеліє не забороняє набувати статки. Очевидно, що вимоги працівника до роботодавця повинні йти пліч-о-пліч з вимогами до самого себе, як до кваліфікованого та чесного спеціаліста.
