З інтерв’ю Тетяни Чернігівської:
Якщо пощастило з генами – це як рояль «Steinway», який дістався у спадок. Це, звичайно, класно, але грати на ньому все одно треба навчитися.
Мозок запам’ятовує все, повз що він пройшов, пронюхав, спробував, почув, доторкнувся і так далі. Мозок – НЕ сито. Нічого з нього не висипається. Ми, іншими словами, нічого не забуваємо, просто велика частина даних лежить в «папці “Інше”». Тому: не треба слухати погану музику, не треба читати погані книжки, не треба їсти всіляке лайно, не треба пити погані напої, не треба спілкуватися з поганими людьми.
В загальному, для творчості варто зняти когнітивний контроль і не боятися помилок. Помилки – це прекрасно. Та й хто скаже, що таке помилка?
Багато творчих людей кажуть, що осяяння приходять несподівано, під час рутинних дій, ніяк не пов’язаних із завданням, яке вирішується: я сиджу перед телевізором, читаю книгу – і раптом у мене утворюється цей зв’язок, який довго не з’являвся! Історія науки свідчить: відкриття не можна спланувати, крім технічних досягнень (їх може здійснювати і комп’ютер), ідеї приходять в голову, коли людина абсолютно до цього не готова.
Відкриття можна зробити за планом. Правда, одна суттєва поправка: вони приходять до підготовлених умів. Розумієте, таблиця Менделєєва не наснилася його куховарці. Він довго працював над нею, мозок продовжував мислити, і просто «клацнуло» уві сні. Я так кажу: таблиці Менделєєва страшно набридла ця історія, і вона вирішила йому з’явитися у всій своїй красі.
У людей неправильні переконання, вони вважають, що, наприклад, кухар гірший, ніж диригент. Це не так: геніальний кухар перекриє всіх диригентів, я вам скажу як гурман. Порівнювати їх все одно що кисле і квадратне – неправильно поставлене запитання. Кожен гарний на своєму місці.
Не думати «як всі», або проблеми творчих дітей:
Творчі люди навчаються самі й починають це робити дуже рано. Свої незвичайні ідеї, свої відкриття вони ніколи не вважають чимось екстраординарним. Це для них звичайнісінька й очевидна річ. Вони часто не розуміють, у чому, власне, полягає їхня заслуга, якщо все так очевидно. Очевидно ЇМ…
У таких людей зазвичай неприємності в школі, велика їх частина розумніші за вчителів. Вони, звичайно, не знають того, що знають вчителі, але вони можуть бути розумнішими. І тому потрапляють в дуже складну ситуацію, опиняючись під пресингом суспільства.
У мене був колега, дитячий лікар-терапевт, він розповів таку історію. Один 7-річний хлопчик – тотальний двієчник в школі, сидячи вдома, винайшов паровий двигун. І не просто його винайшов, а зібрав.
Уявіть собі: паровий двигун на соняшниковій олії, бризкаючи цією самою розпеченою олією, літає по квартирі! При цьому хлопчика всі вважають дурником.
Чому треба читати:
Щоб розвиватися, треба читати складну літературу. Важливе лінійне читання – від початку до кінця. Гіпертекст, що змушує клацати на виділене слово і ніби провалюватися в нього, породжує невпорядкованість думки.
Люди, які виросли на такому типі читання, не в змозі прочитати великий текст повністю. У них розірвана свідомість – дещо звідси, дещо звідти. Коли питаєш дитину, про що була ця розповідь, вона вам її не може переказати.
Прогнози вчених про майбутнє читання неоптимістичні – пророкують серйозний розкол між можливостями інтелектуальної еліти і основної маси населення земної кулі.
Але якщо діти будуть захоплюватися лиш коміксами, у них не виробиться не тільки алгоритму для читання складної літератури, яка формує свідомість, а й алгоритму складного мислення – вони будуть думати тільки, на яку кнопку натиснути, щоб тобі гамбургер привезли.
Мозок пластичний не тільки в дитинстві, як вважали раніше. Доведено: він утворює нові нейронні зв’язки до кінця життя. Будь-яка робота, крім нудної і рутинної, приносить користь для мозку. Головне – мати справу з постійно мінливою, складною інформацією.
Здатність отримати висококласну освіту може стати елітарним привілеєм, доступним тільки «обраним». Згадаймо Умберто Еко, який пропонував в романі «Ім’я троянди» впускати до Бібліотеки тільки тих, хто вміє, хто готовий сприймати складні знання. Відбудеться поділ на тих, хто буде вміти читати складну літературу, і тих, хто читає вивіски, хто таким кліповим чином вивчає інформацію з Інтернету. Межа буде лиш зростати.
«Якщо ми ляжемо на канапу і будемо там лежати півроку, то не зможемо встати. Якщо мозок буде читати ідіотські журнали, спілкуватися з дурнями, слухати легку безглузду музику і дивитися тупі фільми, то нема на що скаржитися. Мозок повинен важко працювати. Важко – ключове слово. Мозку має бути важко. Книга, яка може бути для когось легка, але для вас вона складна. Фільм, який ви не розумієте. Отже, ви будете думати, читати критику. Або спектакль, де не ясно, що хотів сказати режисер. В такому випадку мозок буде зайнятий роботою».
