Рішенню Американської психіатричної асоціації щодо вилучення гомосексуалізму з переліку психічних розладів (DSM) передувала інтенсивна лобістська діяльність “гей-активістів” і політичних дебатів, що охопили суспільство, гомосексуальні організації та ЗМІ [1] [2].
Історія гомосексуалізму в психіатрії:
1952.
Гомосексуалізм класифікується як соціопатичний розлад особистості в першому виданні DSM. DSM-II класифікує гомосексуалізм як сексуальне відхилення.
1969.
Гей-активісти заявляють, що психіатричні теорії є основною причиною соціальної стигматизації, яку вони досвідчують [3]. Вони вирішили використати техніку соціального протесту, щоб змінити діагноз гомосексуалізму [1].
В цьому ж році відбулося вторгнення гей-активістів на щорічну зустріч Американської психіатричної асоціації (АПА) в Сан-Франциско. Гомосексуалісти агресивно виступили проти психіатрів, порівняли останніх з нацистами, а психіатрію назвали інструментом тортур та гніту. В приміщенні АПА був хаос. Більшість психіатрів покинули зустріч. [4].
1971.
Незважаючи на офіційне запрошення до участі в Конференції АПА, гей-активіст Френк Камені та інші активісти увірвалися на конференцію за кілька годин до запланованої зустрічі. Камені перервав поточну зустріч психіатрів, взяв мікрофон і зробив заяву: “Психіатрія є втіленим ворогом. Психіатрія оголосила безжальну війну на знищення гомосексуалістів. Ми приймаємо Ваш виклик, отож між нами – війна”. [4]. Через кілька годин з’явилася панель за участю активістів-гомосексуалістів, у тому числі Камені. На цій панелі геї та лесбійки стверджували, що їм не потрібна терапія [4] [5].
1972.
На наступній конференції КОНА в Далласі з’явився Френк Камені, лесбійська активістка Барбара Гітсінгс і гомосексуальний психіатр Джон Фрайер, який і проголосив: “Я гомосексуаліст. Я психіатр” [6] [3]. Так розпочалося “вторгнення” гомосексуалістів в науку. Він також голослівно заявляв, що сто психіатрів, які беруть участь у конференціях AПA, є гомосексуалістами. [6] Камені та Гітсінгс організували виставку «Геї – гідні та здорові» [5] [7].
Жовтень 1972 року.
Під час з’їзду членів Асоціації поведінкової терапії в Нью-Йорку активісти Гей-активістського союзу силою вдерлися до готелю, в якому відбувався конгрес. Роберт Спітцер, член комітету Американської психіатричної асоціації, щоби уникнути конфлікту, вирішив запросити активістів і дав їм можливість виступити перед Комітетом і конференцією АПА в 1973 році [8].
Лютий 1973 р.
Комітет АПА зустрівся з делегацією семи представників Альянсу гей-активістів. З політичних причин активісти заперечували, що вони представляють гомосексуальну організацію. Їхньою основною метою було усунути гомосексуалізм з класифікації DSM. Вони також хотіли заборонити терапії, спрямовані на зміну гомосексуальної орієнтації на гетеросексуальну, навіть коли сам пацієнт просить про це [10]. Деякі з них вимагали вилучення зі списку психіатричних хвороб всіх сексуальних дисфункцій, але вони боялися, що якщо вони висунуть такі вимоги в той час, це може завадити досягнути бажаний результат, бодай для гомосексуалізму [9] [10]. Чарльз Сільверштейн, гей-активіст, і фаховий психолог [9] представив заяву про підтримку вилучення гомосексуалізму з DSM Комітету АПА, написану геями-психологами і психіатрами. Він заявив, що буцімто провів дослідження, які доводять нормальність гомосексуалізму [8].
Травень 1973 р.
Конгрес АПА супроводжувався симпозіумом про доцільність згадування гомосексуалізму в DSM. У дискусії взяли участь шість психіатрів: Роберт Столлер, Джадд Мармор, Ірвінг Бібер, Чарльз Сокарідес, Річард Грін і Роберт Спітцер, і один “гей” активіст – Рон Голд. З одного боку, було представлено дослідження, що гомосексуалізм прийнятний у багатьох культурах, було згадано про гомосексуалізм тварин. Був наведений аргумент, що гомосексуалісти не виявляють інших психологічних розладів, а з іншого боку – дослідження, які доводять, що гомосексуалізм є розладом. Рон Голд критикував психіатрію, стверджуючи, що вона є основою системи гомосексуального пригнічення, і теорія про те, що гомосексуалізм – хвороба, це ніщо інше як “цинічна брехня”.
Роберт Спитцер – голова симпозіуму, замість гомосексуалізму запропонував новий діагноз – розлад сексуальної орієнтації, який мав розглядати гомосексуалізм як розлад тільки тоді, коли людина відчувала себе погано з ним і хотіла змінити свою сексуальну орієнтацію [11].
Червень 1973.
Гомосексуальні терапевти відкривають Інститут людської ідентичності для гомосексуальних пацієнтів. Прогомосексуальні психологи і соціальні працівники починають з’являтися в пресі, на радіо та телебаченні, де вони дебатують з психіатрами про нормальність гомосексуалізму [9].
Через кілька місяців
Комітет Американської психіатричної асоціації, хоч і розділено, але голосує за вилучення гомосексуалізму з класифікації психічних розладів [12]. Декілька інших комітетів та дорадчих органів підтримали це рішення [3].
Грудень 1973 року.
Правління Американської психіатричної асоціації голосує за вилучення гомосексуалізму з DSM з одночасною пропозицією замінити існуюче медичне формулювання щодо гомосексуалізму на “розлад сексуальної орієнтації” [12]. Психіатри, незадоволені рішенням Правління, вирішують організувати референдум серед коллег-однодумців[3].
Чарльз Сокарідес і Гарольд Вот пишуть членам АПА лист, в якому вони закликають колег отямитися і повернутися до першопочаткового рішення Ради, стверджуючи, що АПА знаходиться під контролем гей-активістів. В опозиції до них Рон Голд і Роберт Спітцер пишуть листи, в яких закликають підтримати нове рішення Ради. Багато значних психіатрів підписали листи гей-активістів, включаючи голову Американської асоціації психіатрів та майбутніх кандидатів на цю посаду. [12].
Квітень 1974 р.
Відбувається референдум в Американській Психіатричній Асоціації. З 17 000 членів Асоціації у голосуванні приймають участь 10 000 фахівців. 58% (5,854) підтримали рішення Правління про те, що гомосексуалізм необхідно викреслити з DSM, а 37,8%. (3 810) проголосували проти [13] [14].
2002.
Річард Грін, психіатр, який майже 30 років раніше виступав за вилучення гомосексуалізму з класифікації психічних розладів, заявляє, що педофілію треба також вилучити зі списку DSM [15]. Це викликає ряд коментарів інших вчених [16].
2008.
Чарльз Сільверштейн, гомосексуальний активіст і психолог, який брав участь у подіях 1969-1974 років у листі до редакції “Архів сексуальної поведінки” ставить питання:
Крім гомосексуалізму, DSM також згадує садизм, мазохізм, ексгібіціонізм, вуайеризм, педофілію і фетишизм як психічні розлади. Якщо немає об’єктивних, незалежних доказів того, що гомосексуальна орієнтація сама по собі є ненормальною, що є обґрунтуванням для розміщення будь-якої іншої сексуальної поведінки в DSM? [10].
На даний момент минуло 35 років з моменту викреслення гомосексуалізму з DSM, що було нашою короткостроковою метою. Наша довгострокова мета – усунення з DSM того, що називається сексуальним збоченням, сексуальною дисфункцією, поки що цієї цілі ми не досягнули [10].
Polonia Christiana перевірила усі джерела на відповідність. Ознайомтеся.
Przypisy
[1] Schacht TE. DSM-III and the Politics of Truth. „American Psychologist”. 40 (5), s. 513–26, 1985.doi:10.1037/0003-066X.40.5.513. PMID 4014853PMID 4014853 .
[2] Porter R. Bringing order to mental disorders. „Nature”. 389, s. 805–6, 1997. doi:10.1038/39779doi:10.1038/39779 .
[3] Drescher J. Queer Diagnoses: Parallels and Contrasts in the History of Homosexuality, Gender Variance, and the Diagnostic and Statistical ManualQueer Diagnoses: Parallels and Contrasts in the History of Homosexuality, Gender Variance, and the Diagnostic and Statistical Manual . „Archives of Sexual Behavior”. 39 (2), s. 427–60, 2010. doi:10.1007/s10508-009 9531-5. PMID 19838785PMID 19838785 . [dostęp 2012-06-06].
[4] Ronald Bayer: Homosexuality and American Psychiatry: The Politics of Diagnosis. Princeton: Princeton University Press, 1987, s. 102–7. ISBN 0–691-02837–0.
[5] Gittings B. Show and Tell. „Journal of Gay & Lesbian Mental Health”. 12 (3), s. 289–95, 2008.doi:10.1080/19359700802111742doi:10.1080/19359700802111742 .
[6] Lenzer J. John Fryer. „BMJ”. 326 (7390), s. 662, 2003. doi:10.1136/bmj.326.7390.662.PMC:11255571125557
[7] How It All Started. „Journal of Gay & Lesbian Mental Health”. 13 (2), s. 76–81, 2009.doi:10.1080/19359700902735671doi:10.1080/19359700902735671 .
[8] Ronald Bayer: Homosexuality and American Psychiatry: The Politics of Diagnosis. Princeton: Princeton University Press, 1987, s. 115–20. ISBN 0–691-02837–0.
[9] Silverstein C. Wearing Two Hats: The Psychologist as Activist and Therapist. „Journal of Gay & Lesbian Psychotherapy”. 11 (3–4), s. 9–35, 2007. doi:10.1300/J236v11n03_02doi:10.1300/J236v11n03_02 .
[10] Silverstein C. The Implications of Removing Homosexuality from the DSM as a Mental Disorder [Letter to the Editor]. „Archives of Sexual Behavior”. 38 (2), s. 161–3, 2009 [Epub 2008].doi:10.1007/s10508-008 9442-x. PMID 19002408PMID 19002408 .
[11] Stoller et al. A Symposium: Should Homosexuality Be in the APA Nomenclature?A Symposium: Should Homosexuality Be in the APA Nomenclature? . „The American Journal of Psychiatry”. 130 (11), s. 1207–16, 1973. PMID 4784866PMID 4784866 . [dostęp 2012-06-06].
[12] Silverstein C. Are You Saying Homosexuality Is Normal?. „Journal of Gay & Lesbian Mental Health”. 12 (3), s. 277–87, 2008. doi:10.1080/19359700802111635doi:10.1080/19359700802111635 .
[13] Charles W. Socarides: Homosexuality: A Freedom Too Far. Phoenix: Adam Margrave Books, 1995, s. 176. ISBN 0–9646642-5–9.
[14] Ronald Bayer: Hugo Tristram Engelhardt, Arthur L. Caplan (red.): Scientific controversies: Case studies in the resolution and closure of disputes in science and technology. Cambridge: Cambridge University Press, 1987, s. 394–5. ISBN 0–521-25565.
[15] Green R. Is Pedophilia a Mental Disorder?Is Pedophilia a Mental Disorder? . „Archives of Sexual Behavior”. 31 (6), s. 467–71, 2002.doi:10.1023/A:1020699013309. PMID 12462476PMID 12462476 . [dostęp 2012-06-06].
[16] Peer Commentaries on Green (2002) and Schmidt (2002). „Archives of Sexual Behavior”. 31 (6), s. 479–503, 2002. doi:10.1023/A:1020603214218doi:10.1023/A:1020603214218 .
