Бити чи не бити ось у чому ( гей) питання.

Днями в Києві відбудеться черговий гей-парад і вже чути заклики від деяких радикально налаштованих груп розігнати його силою або принаймні спробувати перешкодити його проведенню. Особисто проти, щоб вулицями моєї столиці проходив парад гомосексуалістів, лесбіянок та інших представників девіантної форми сексуальної поведінки, але також проти силового вирішення цього питання, адже як не крути це вигідно ЛГБТ-руху.

Увійти у роль жертви

У листопадовому номері 1987 р. гей-журналу «Guide Magazine» вийшла стаття Маршала Кірка (Marshall Kirk) і Ерастеса Пілла (Erastes Pill) «Реконструкція гетеросексуальної Америки», де послідовно показувався план дій ЛГБТ задля зміни цінностей американського суспільства. І одним з головних кроків було переконати пересічного американця, що ЛГБТ є завжди жертвою нетолерантного оточення. «У будь-якій кампанії, щоб завоювати громадськість, геї повинні бути виставлені жертвами, які потребують захисту. Якщо ж геї, натомість, будуть представлені сильною спільнотою, що жорстко пропагує девіантний спосіб життя, вони, швидше за все, будуть розглядатися як громадська загроза, яка виправдовує опір і боротьбу супроти них»¹. Тому ЛГБТ з одного боку мають бути представлені публіці як жертви долі, які ніколи не мали справжнього вибору відкинути або прийняти свої сексуальні схильності («я таким народився», «не неможливо змінити» тощо), а з іншого, як об’єктів переслідування з боку суспільства, які постійно піддаються дискримінаціям та насмішкам. Адже дуже мало чоловіків і жінок будуть захищати гомосексуалізм як форму сексуальної поведінки, натомість більшість схилятиметься до підтримки якогось принципу вищої справедливості, як ось свобода слова, преси, захист прав та свобод зібрання».

Як не крути, але люди зазвичай виявляють співчуття і стають на сторону слабшого і скривдженого. І якщо це поєднати з агресивною поведінкою противників, то не важливо які цінності чи позиції останні будуть захищати.

У сторонніх відразу вийде образ поганих сильних кривдників і слабких, але хороших скривджених. До речі, один з маркетингових ходів, які пропонують Кірк та Пілл називається «техніка скоби», де протягом кількох секунд показують, як розлючений священик під час проповіді говорить про «хворих, огидних гей-істот», а потім картина перемикається на фотографії гідних, нешкідливих і привабливих геїв. Потім знову повертаються до священика і так декілька разів,щоб показати з одного боку абсурдність слів критиків ЛГБТ, а з іншого зобразити геїв «як невинних і вразливих, потерпілих і неправильно сприйнятих, численних, але не загрозливих»². А тепер перенесіть це на українських грунт, де сильні налисо бриті молодики з битами та бабусі з іконами і хрестами, які закликають розібратися з нечистю з одного боку барикад, протистоять усміхненим та веселим ( gay – радісний) юнаками та дівчатам, які говорять про любов та рівність. Це робить руйнівний ефект і відкладається на рівні підсвідомості. Адже щоб там не робила молодь і які ідеї вона не відстоювала, якщо її б’ють, народ виходить на її захист. Згадайте події 30 листопада і подальшу реакцію суспільства, що переріс у Євромайдан.

Взагалі то, ЛГБТ важливо зробити себе мучениками у ім’я «міфічної рівності» та демократичних ідеалів, а всіх незгідних таврувати «гомофобами». Щоб спочатку стати об’єктом насмішок і знущань, згодом – співчуття, щоб як наслідок більшість стала на їхній бік, а потім захищала їхні права. Це все щоб показати, що на місці гея може бути кожен і кожен може зазнати дискримінації,. Врешті решт показати їх як взірець та героїв для наслідування. Тому у «Реконструкції гетеросексуальної Америки» є пункт присвячений творенню гей історії, де відомі історичні особистості зображуються гомосексуалістами.

Наприклад, ставлячи питання: «Чи ви знали, що цей чоловік (або жінка) була _________?» Або опосередковані вказівки на факти з життя відомих людей, які легко можна пов’язати з жалюгідним становищем гея – самотній, невдаха, п’яниця, притаманні суїцидальні настрої…³

Тут доречно згадати гомосексуального активіста та політика з Сан-Франциско Міка Харві, якого застрелили у 1978 р. разом з мером міста Москоне. І хоча у своїй діяльності він на потикався на значний опір, після загибелі Мілк отримав ареол мученика за права ЛГБТ і його прогресивна «коаліція в Сан-Францисканській політиці створила в Сан-Франциско спадщину толерантності до геїв і є моделлю для загальнонаціональної адвокації прав геїв. Робота, яку він зробив для сприяння толерантності та рівності, приніс йому посмертну Президентську медаль Свободи у 2009 році і як наслідок журнал Time назвав його одним з найвпливовіших людей ХХ століття, і змусив штат Каліфорнія оголосити день його народження, 22 травня офіційним святом⁴. Як розповідає історик і вчений ЛГБТ-руху, Ліліан Фадерман вбивство Мілька увічнило його назавжди: воно викликало загальнонаціональний заклик до дій від ЛГБТ-спільноти, щоб вимагати рівності, вільної від упереджень.Наступного року після його смерті у Вашингтоні на гей-парад за рівність зібралося понад 100 000 осіб, а через десять років їх було вже 600 000⁵.

У той же час опоненти гей-парадів мають викликати огиду в більшості населення та асоціюватися з радикалами, фашистами та кун-кус-кланом. Мовляв, це вони є загрозою для мирного співіснування, а не ми.

Тому якщо фізично чи словесно переслідуючи геї, ви робити їм медвежу послугу, адже вони отримають факти дискримінації, щоб перейти на наступного кроку.

Вимагати захисту.

Минуле доводить, що активізація ЛГБТ на суспільному просторі відбувається після випадків насилля чи вбивства геї чи лесбіянок. Наприклад, своєрідним рубіконом для гомофільського руху стали події 27-30 червня у Нью-Йорку, що отримали назву Стоунвольського повстання. Хоча тоді геї також проявили себе агресивно, поліцейський рейд у гомосексуальному барі показали як форму насилля та дискримінації. Це стало початком існування понад 200 різних ЛГБТ організацій, частина з яких мала яскраво радикальний чи комуністичний характер⁶. З цього моменту ЛГБТ-рух почав руйнувати те, що вони називали «чотирма вершниками» анти-гейського гніту: офіційні визначення їх як божевільних, грішників, кримінальних злочинців і підривників суспільного порядку⁷.

Окрім того, що гей-товариства чинили тиск на психіатрів та науковців АPA (див детальніше https://sexology.org.ua/istoriya-depatologizacii-gomoseksualizmu/?fbclid=IwAR36Ct8w9suQxcfJ-KcAd1lDbIJ4svAjYpylWrRXte-XJyo6djnRo9vnmP8), мало кому відомо, що серед осіб, що голосувало за усунення гомосексуалізму з списику хвороб, чимало було переконано, що дякуючи цьому буде легше допомогти тим геям, які шукають психіатричної допомоги та підтримки, а також протидіяти дискримінації та переслідуванням ЛГБТ. Анкета проведена п’ятьма роками пізніше у 1978 р. показувала, що з 2500 членів АПА все ще 68 % вважала гомосексуалізм відхиленням від норми та девіантною поведінкою⁸. У книзі «Homosexuality and American Psychiatry: The politics of diagnosis», Р. Баєр (Richard Bayer) пише, що «кінцеве рішення не було висновком, що наближав до наукової правди, представленої у формі доводів, але було дією, накинутою тодішнім пануючим ідеологічним настроєм часу»⁹.

Схожа ситуація була і після трагедії в Орландо 2016 р., коли приватний охоронець розстріляв у одному з гей-клубів 49 осіб. Тодішній президент США Б. Обама закликав прийняти відповідні рішення, щоб припинити дискримінацію і насилля проти ЛГБТ не лише в Америці, але й по усьому світі¹⁰. Це стало підгрунтям для ЛГБТ вимагати запровадження у штатах, де ще їх немає антидискримінаційних ¹¹законів, а республіканцям стало важче протистояти пропагуваня гмосексуалізму¹². Адже критикуючи ЛГБТ відразу потрапляв у список прихильників ІДІЛ та кровопролиття у Орландо.

Варто зазначити, що вже сьогодні гей-активісти збирають інформацію про факти фізичного чи психічного насилля щодо ЛГБТ в Україні, щоб цим довести необхідність запровадження антидискримінаційних поправок у законодавстві¹³. Гей-парад це ніщо інше як провокація ЛГБТ, щоб звернути на себе увагу і зовсім неважливо, яка буде реакція – позитивна чи негативна. Ще З. Фрейд писав, що паранойя, постійний страх і шизофренія є своєрідною захисною реакцією на кризу власної сексуальності. Відомий голландський терапевт осіб з гомосексуальними схильностями ванн ден Аардвег пише, що гей-рух, як і поодинокі гомосексуалісти, позиціонують себе як жертву недоброзичливого суспільства аж до власної авто драматизації. Психологія класифікує це як незрілу емоційну та егоцентричну поведінку¹⁴. Незалежно від ставлення оточення гомосексуалісти будуть відчувати внутрішній дискомфорт та матимуть гірший рівень психологічного здоров’я. Адже сам в собі гомосексуалізм є джерелом внутрішньо особистісних конфліктів та протиріч, а зовнішня агресія лише посилюватиме це відчуття меншовартості та проблем з власною сексуальністю, вирішення яких потрібно шукати не зовні, а у власному статевому та емоційному дозріванні¹⁵.

Проте залишається відкритим питання, як ефективно протистояти пропаганді ЛГБТ та гей-параду. Запропоную декілька кроків:

1. Найбільшим успіхом у протистоянні гей-прайду, було як не дивно побиття поліцією 17 червня 2018 року мирних протестувальників на захист сімейних та християнських цінностей. на вулиці Володимирській у Києві біля пам’ятника Грушевському¹⁶. Тоді християни опинилися в образі жертви і публічна думка схилилася на їхній бік. І хоча прямим фізичним агресором було не саме ЛГБТ товариство, але протестувальники постраждали саме за свій протест проти гей-прайду. Тому найкращою відповіддю на «марш рівності» будуть мирні акції та молитовні чування, які будуть проходити обабіч гей-параду, а не на його шляху. Було б добре зробити живу колону людей з двох сторін вулиці без осудження та з любов’ю до грішника б (навіть краще мовчки) молилися про навернення учасників Маршу.

2. У своєму нарисі М. Свіфт «Гей-революція» описує ЛГБТ, як «пригноблених, які відчайдушно прагнуть стати гнобителями»¹⁷. У їхній поведінці досить яскраво проявляється принцип трикутника Карпмана, де особа почергово приміряє роль «жертви, рятівника та руйнівника»¹⁸. Поки що ЛГБТ у нас асоціюються з жертвою та рятівником європейських цінностей. Будь-який протест, а тим більш пасивний опір викличе у них агресію та ненависть, а отже вони скинуть маски і постануть в образі руйнівника.

3. Християни не тільки мають, але й повинні засуджувати будь-які прояви насилля, незалежно від того проти кого вони здійснені і з якою метою. Зло потрібно долати добром, а не іншим злом. (Рим. 12,21). Ми повинні розірвати стереотип, який пов’язує радикалів з просімейним рухами та протидії гомосексуалізму.

4. Варто уникати переходу на особистості та таврування людей за групами. Це притаманно ідеологіям, зокрема і гендерній, яка поділяє людей за сексуальною поведінкою та власною ідентичністю. Адже коли мова йде про гомофобію, то це зазвичай стосується неприязні людей та особистостей. Якщо ж про християнофобію, то на першому місці виходить неприязнь до релігійної ідеї, а вже потім до її сповідників. Тому критикуйте гомосексуалізм та його аспекти, виходячи передусім з наукової та медичної точки зору, а не самих геїв. Пам’ятайте, вони перші і головні жертви гендерної ідеології, адже дали себе обманути її постулатам.

5. Як не дивно, але гей-парад завдячує великому успіху саме християнським сайтам та ЗМІ. Адже задовго до його проведення медіа розкручували тему прайду. Адже навіть антиреклама є по суті рекламою. Адже згідно згаданого вже Кірка: «практично будь-яка поведінка починає виглядати нормальною, якщо ви постійно про неї говоритимете серед ваших знайомих. Прийнятність нової поведінки в кінцевому підсумку залежатиме від кількості своїх одноклубників, які це роблять або приймають». Скептик все ще може покивати головою і подумати, що «люди ці божевільні», але з часом його заперечення ймовірно, стануть більш рефлексивними, більш філософськими та менш емоційними. Навіть серйозні суперечки між опонентами і захисниками слугуватимуть меті зосередження уваги на ЛГБТ, аж поки це питання не буде виснажувати і стане нормальним порядком дня¹⁹.