1 липня 1949 року Святий Престол видав декрет, нагадуючи, що прихильники комунізму та їхні соратники підлягають екскомуніці. Навряд чи хто-небудь згадає про цей документ, але хоч цьому декрету вже 70 років, однак позиція Церкви щодо комунізму залишається чинною і сьогодні.
Церква відреагувала на комуністичну загрозу іще в 30-х роках, коли після Економічної кризи 1929-1933 знекровлена Європа захоплювалася комунізмом, а у Франції послідовники Маркса ледве не перемогли на виборах. Найвідомішим папським вченням щодо цієї доктрини є енцикліка Divini Redemptoris. Документ Пія XI був оголошений в 1937 році. У той час Москва знову була активним гравцем на політичній карті Старого континенту, використовуючи у своїй діяльності інфантилізм та банальне незнання європейців.
Друга світова війна і перемога однієї злісної системи над іншою не змінили нічого в підході Церкви до «батьківщини світового пролетаріату» і ідеології «червоної» імперії. Не могло бути ніяких змін, тому що фальшива антихристиянська комуністична антропологія залишалася в силі.
Досвід зіткнення двох імперій зла, посилення комунізму в Європі (у тому числі в католицьких країнах) і популярність “антифашизму” на Заході викликали нові виклики для Церкви. “Червоне” зло стало відоме, серед інших випадків через злочин, скоєний у грудні 1948 року, коли політична поліція комуністичної Угорщини заарештувала Предстоятеля Угорщини кардинала Йозефа Міндсенті.
Через кілька місяців – 1 липня 1949 р. – за вказівкою Папи Пія XII, Вчительський Уряд Церкви опублікував декрет, який підкреслював матеріалістичний і антихристиянський характер комунізму. Звичайно, це не був останній антикомуністичний голос пап, хоча на Другому Ватиканському Соборі не було твердого засудження ідеології.
Соборна «тиша» не змінює минулого. Декрет від 1 липня 1949 року виник і продовжує застосовуватися до всіх католиків. Наставництво Церкви щодо комунізму залишається незмінним, адже це антихристиянська, безбожна і небезпечна для людської душі і цілих народів ідеологія.
Декрет 1949 року та інші документи католицького вчення про комунізм залишаються в силі і сьогодні, тому що ми зараз спостерігаємо наступальну ідеологію в новій версії. В даний час навряд чи якийсь лівий політик говорить про вилучення, земельні ділянки, націоналізацію засобів виробництва або визначення віри як “опіуму для людей”. Сучасний комунізм навіть не прагне боротися за права працівників, тому що гомосексуалісти зайняли їхнє місце. Таким чином, замість класової боротьби, ліві спокушають сьогоднішніх наївних інтелектуалів гендерною боротьбою, а колишні матеріальні проблеми найманих працівників замінили уявні проблеми відсутності привілеїв для різних меншин. Прогресисти, як і раніше, борються з католицизмом – хоча вони використовують інші, більш тонкі методи.
Все це означає, що сьогодні, хоча після розпаду комуністичної “імперії зла” минуло майже три десятиліття, загроза “червоної” ідеології залишається в силі. Правда, ідеологія дещо відрізняється, тому що вона працює в «білих рукавичках», але дуже часто це рукавички лікаря абортарію. Колишній комунізм убив українського “куркуля”, тобто працьовитого чесного і підприємливого селянина, тавруючи його ворогом народу та експлуататором. Сьогодні в ім’я фальшиво зрозумілої свободи вбивають дітей у десятках країнах світу. Тому, тим більше варто пам’ятати про найефективнішу медицину для людства в ХХІ столітті – святу католицьку віру і вчення Церкви.
