У свої 25 років вчитель інформатики, української мови і літератури Олександр Черкас увійшов у 10 фіналістів премії Global Teacher Prize Ukraine 2017. Варто зауважити, що хоча премія і нова, цього року організатори отримали майже 2 000 заявок на участь. Тож ми вирішили детальніше поспілкуватися з Олександром про викладацькі методики, його підхід до дітей та нові форми викладання. Про це пише Womo
Сьогодні чоловіки в педагогічному колективі велика рідкість, тим більше вашого віку. Чому обрали саме цю професію?
Це була моя мрія з дитинства. Ще навчаючись в школі, робив все для того, аби стати вчителем. В сім’ї всі були проти, коли я сказав, що хочу навчатися на вчителя. Мама відмовляла через низьку зарплату. Але я вперто забрав документи після 9 класу і повіз до педагогічного коледжу. Лише потім повідомив батькам. Друзі часто запитують: «Навіщо воно тобі?». Але я взагалі не уявляю себе в іншій професії. Працювати до школи пішов ще студентом у 19 років. Спочатку викладав англійську мову. А за шість років моєї діяльності вже змінив три школи. Я так думаю, що не скрізь поки готові сприймати мою методологію предметів.
Питання, яке цікавить багатьох і давно? Як взагалі донести дитині, що навчатися — це цікаво?
Спочатку треба розказати, навіщо їм взагалі вивчати цей предмет, де вони зможуть застосувати ці знання у житті. Якщо пояснити навіщо — то діти вчитимуть.
Зараз діти активно цікавляться гаджетами, тому програмування для них — це must. А от як щодо літератури, чи маєте якісь методи для зацікавлення школярів книгою?
Зараз мої учні навіть починають читати оригінали текстів, а не скорочені варіанти — і це мене дуже тішить та заспокоює. У мене середня школа і вони вже усвідомлено розуміють, що їм скоро здавати ЗНО, а це потужний стимул читати українську літературу. Щоб зацікавити інколи доводиться придумувати якісь цікаві підходи, буває я їм сам читаю або просто цитую якісь найцікавіші моменти — і в учнів виникає інтерес до твору. До майже кожного прочитаного тексту ми пишемо есе або навіть робимо буктрейлер. Відповідно, щоб взяти участь у зйомці, учень має добре знати сюжет і якісь цікаві факти з книги. На позакласне читання ми організовуємо зустрічі з сучасними письменниками, після яких, діти часто читають їх книги. А при вивченні складних творів ми ділимося на групи і читаємо частинами, а потім обговорюємо на уроках.
Розкажіть детальніше про свою методику «Мандруючи, навчаймося».
Колись мені захотілося поїхати з класом до Львова. Ми з колегою зібрали 20 учнів і вирушили в дорогу. У Львові організували для школярів квест. Тоді саме активно обговорювали проблему львівського сміття, яке возили до Києва. Тому ми теж збирали сміття й привезли його з собою. Подібні поїздки ми організовуємо кожні канікули: їздимо країною, ходимо до місцевих музеїв, вивчаємо біографії письменників, з містами знайомимося і таким чином бачимо реалії сьогодення.
Уроки в прямому ефірі — це як і для чого?
Є діти, які дуже не люблять ходити зранку до школи. Їм цікавіше відкрити інстаграм і подивитися, що ж відбувається на уроці. А потім ввечері вони можуть мені по скайпу читати вірші напам’ять або скидати в соціальних мережах свої твори. Знімають це все теж учні. Звісно, після такого онлайн-відвідування уроку в учня все одно в журналі стоїть «н», але ж є головне — знання.
Всі звикли до того, що є чітко прописана програма, а в університетах досі вчать писати конспекти уроків. Ви ж проводите інтегровані заняття, як вдається такі методи погоджувати з дирекцією школи?
Керівництво підтримує інновації і в принципі їм цікаво, що ж буде далі. Звісно, вони відвідують уроки, спостерігають. дають поради. Я все слухаю, але все одно роблю по-своєму (сміється). Дітям мої підходи подобаються, і це дає результат.
Як вдається поєднати інформатику з мовою чи літературою?
На уроках мови я їм даю такі завдання, які поєднуються з інформатикою. На інформатиці ми вчимося створювати презентації, блоги, сайти тощо. А на уроках мови чи літератури вони отримують завдання, вдома виконують і тоді презентують. Тобто завдання з мови чи літератури вони просто виконують у тій формі, яку нещодавно вивчали на інформатиці.
Ваша участь у Global Teacher Prize Ukraine це ваша ініціатива чи учнів?
Учнів. Вони подали мою кандидатуру на конкурс, змусили заповнити заявку і активно голосують. Я відразу не хотів, оскільки вважаю, що в Україні багато більш гідних досвідчених педагогів. Але потім зрозумів, що серед молоді теж потрібно пропагувати цю професію. Моя мета у конкурсі сказати: «Якщо молодь хоче працювати з дітьми — то вона не повинна зважати на низьку оплату, а має йти і творити добро» (сміється). Для мене цей конкурс — це новий досвід, знайомства, емоції перш за все. До того ж, оскільки конкурс новий, дуже приємно бути частинкою чогось нового і крутого.
Як ви вважаєте, ваш вік впливає на ставлення учнів до вас?
На мою думку, старші і досвідченіші колеги часто мають застарілі методи виховання, тому й учні їх не люблять, бояться. А от молодь, інколи, взагалі на одній хвилі з дітьми. Саме оцей кайф допомагає вчителю відчути себе другом. Зі мною у них страху немає і це дає більше можливостей для вивчення предметів. У нас взагалі творчий безлад на уроках, ми можемо творити майже все, що завгодно. У колег, наприклад, всі діти мають сидіти на місцях за партами. А в мене такого немає, хто де хоче, там і знаходиться.
Яким має бути сьогодні вчитель? Які якості є необхідними, аби стати авторитетом для дітей?
Він повинен бути закоханим у свій предмет, любити дітей, бути толерантним, мега терплячим, стресостійким і готовим до будь-яких вибриків. Адже сучасне покоління таке, що передбачити їх неможливо. Сучасним дітям не важливі оцінки, їм головне — отримати знання і цікаво провести час.
