Найбільше в історії генетичне дослідження встановило, що більше 99% гомосексуальної поведінки визначаються соціальними і екологічними факторами.
Незважаючи на відсутність доказів, заїжджена до нудоти мантра «таким народився» довгий час залишалася стрижнем політичної риторики «ЛГБТ-руху» внаслідок ряду міркувань.
- По-перше, було встановлено, що люди, які вважають, що гомосексуалісти «такими народжуються», з жалості виявляють до них підвищену толерантність.
- По-друге, апеляція до генетики репрезентує гомосексуалістів жертвами, водночас дозволяє ЛГБТ-активістам цькувати своїх супротивників, зображуючи їх людиноненависниками.
- По-третє, це зручне переконання надає самим гомосексуалістам втішне звільнення від почуття провини і відповідальності за те, як вони вибрали реалізувати свої сексуальні нахили.
Було виділено чимало коштів на проведення наукових досліджень, які довели б біологічну основу гомосексуалізму, однак крім непослідовних статистичних кореляцій, які в жодному разі не можуть свідчити про причинно-наслідковий зв’язок, нічого так і не було виявлено.
Початкові дані були зосереджені головним чином на гомосексуальних чоловіках, надаючи непрямі і часто спекулятивні свідоцтва зв’язку гомосексуальної поведінки з порядком народження братів, пренатальним впливом статевих гормонів, особливостями розвитку нервової системи або материнської імунізації проти чоловічих білків.
Ідея про те, що генетика може грати роль в одностатевому потягу, була висунута в 1993 році, коли Дін Хеймер повідомив, що виявив зв’язок між регіоном Xq28 на Х-хромосомі і чоловічим гомосексуалізмом. Засоби масової інформації поспішили оголосити, що знайдений “гей-ген”, хоча сам учений ніколи такого не казав. Подальші дослідження показали, що генетика може пояснити 18% гомосексуального потягу у жінок і 37% – у чоловіків, а решта пояснюється загальним середовищем: сім’я, школа, закони, норми, що стосуються одностатевої поведінки.
Багато з цих досліджень виявилося неможливим реплікувати, і питання залишалося відкритим. До сих пір стверджувалося, що генетична основа гомосексуального потягу і поведінки не була встановлена в основному через проблеми, пов’язані з невеликими і непредставницькими вибірками. Однак найбільше на сьогоднішній день дослідження передбачуваного внеску генів в гомосексуальну поведінку поставило жирну крапку в обговореннях цієї химерної гіпотези.
Вчені з Центру психіатричних досліджень при Гарварді вивчили дані близько 500 тис. осіб з США і Великобританії. Близько 4% чоловіків і 3% жінок, що брали участь в дослідженні зізналися, що мали принаймні один одностатевий сексуальний контакт. Розглядаючи сексуальну поведінку і спорідненість людей, вчені виявили 5 специфічних генетичних варіантів – крихітні відмінності в ДНК, які можуть пояснити від 8 до 25% гомосексуальної поведінки. Однак складені разом ці варіанти пояснюють менш 1% гомосексуальної поведінки. Тобто гомосексуалізм в > 99% випадків залежить від чинників навколишнього середовища – соціальних, сімейних, нормативно-правових та ін.
«Практично неможливо передбачити чиюсь сексуальну активність або орієнтацію тільки на основі генетики», – підводить підсумок автор дослідження, провідний науковий співробітник університетської клініки Гарвардської медичної школи Андреа Ганна.
За словами професора Інституту генетики Каліфорнійського університету Девіда Кертіса, «Це дослідження ясно показує, що не існує такого поняття, як «гей-ген». У людській популяції немає такого поєднання генів, яке би мало істотний вплив на сексуальну орієнтацію. Фактично неможливо передбачити сексуальну поведінку людини по її геному».
