Коли мова йде про ставлення Церкви, Біблії до справи сексуального життя, хто уважно читає Писання, розкриваючи Книгу Буття, зустріне опис створення людини. І коли Господь сотворив чоловіка і жінку, то дав їм наказ: ”Будьте плідні і множтеся, наповняйте всю землю”. Тобто плідність є великим даром Божим і діти народжуються з волі Божої, але Божими інструментами, щоб діти прийшли у цей світ є батько і матір. Кожен з нас прийшов у цей світ, маючи батька і матір. І очевидно, батько і мати є співпрацівниками Божими у ділі народження дітей. Тому сексуальне життя є невід’ємною складовою подружжя, але коли людина відпала від Бога, відповідно понівечила багато дарів Божих, у тому числі сексуальне життя.
Прийшов певний момент історії, коли секс став не даром Божим, але предметом торгу чи заробляння. Так з’явилася проституція. І вона існує, очевидно, у різні часи і у різних суспільствах. Так само як і вбивства, війни, корупція, злодійство. Але чомусь ніхто не хоче легалізувати корупцію. Дивіться, як можна легко побороти корупцію – легалізуймо її!
Це є відповідь тим, які кажуть легалізувати проституцію. Коли їм говориш, що це абсолютно аморально, вони не хочуть про це чути і наводять різні аргументи.
Чому я про це говорю? Тому що ми повинні виховувати дітей у сексуальній християнській культурі.
Що каже вчення Церкви? Що секс це є дар Божий. І сексуальне життя є невід’ємною складовою подружжя. Бо воно має дві цілі. Перше – це взаємне пізнання і щастя обох подругів,а друге – це народження дітей. Завдяки тому, що людина отримала від Бога дар народження дітей, людство живе. Ми повинні ту культуру плекати. І найперше культура починається з того, що ми навчимо дітей шанобливого ставлення до сексуальної сфери. Хочу підкреслити, що секс не дорівнює любові. Це одна зі складових любові. Бо люди люблять і тоді, коли не можуть сексуально співжити. Треба найперше навчитися належним чином виховувати у родинах. Вміло пояснювати дітям відповідно до їхнього віку на тему статевості та сексуального співжиття у подружжі. У подружжі сексуальне життя – це дар Божий, поза подружжям воно аморальне. Чи люди грішать, зраджуючи, чи живучи до шлюбу – це очевидно. Але боротьба з гріхом триває доти, доки є людина.
Уявіть собі, у Львові центр переповнений різними стриптиз-клубами, вони навіть не приховують назви. Приїдьте, будь ласка, до Львова, на центральний залізничний вокзал і ви відразу зустрінете рекламу стриптиз-клубів, таке й у аеропорту. Ні для кого не є секретом, що кілька літаків на тиждень прилітає лише з Туреччини, наповнені чоловіками, які їдуть до Львова шукати сексуальних пригод. Насправді наше місто Львів, яке асоцієються з духовним та культурним стрижнем для багатьох людей асоціюється з розпустою. І багато власників, які володіють ерос-барами, п’яними вишнями, мазохами не є атеїстами, це християни.
І от як мені, священику, на це реагувати? Я мушу на це реагувати, бо у мою місію входить проповідь Євангелія, а невід’ємною частиною проповіді Євангелія є звертати увагу на те, що не згідне у моральній поведінці людей із проповіддю Христа Ісуса. Моральність вказує на нашу віру. Є невід’ємним елементом. Не можна казати “я люблю батьків” і батьків не відвідуватися, або гніватися. Так само не можна казати, що я насправді дуже віруючий у глибині чоловік, але займаюся гріховними речами.
Тому я виступив, і вже не вперше, проти присутності такого роду закладів у центрі міста Львова. Думаєте це тільки священикам потрібно оскаржувати? А миряни не причетні до того, щоб робити кращим обличчя міста? Хтось каже, пишучи мені гнівного листа: “Ваше право – сидіти у Церкві, а не повчати нас, що ми маємо робити”. На жаль, чи на щастя так не всі думають. Я спеціально це зробив, бо є люди які знають що робити у цій ситуації. Не було б попиту, то не було б бізнесу.
І, на жаль, наші львів’яни, українці, ці заклади відвідують, вони є перепровненими, і ми не можемо спокійно за цим спостерігати.
Отож, сексуальну сферу треба плекати, починаючи з родин, а вона починається з того, що ми вміємо говорити про секс у культурі любові, вміємо знайти йому належне пошанування, вміємо говорити про інтимну сферу, не вживаючи вульгаризмів. Нам пора починати формувати цю сексуальну культуру.
Коли я починаю боронити моральні і християнські цінності, у Львові є одна віртуальна інституція, яка подібна до сатиричних журналів і починає видавати різні меми, коли насміхається з певних цінностей. Хочу пригадати всім, що насміхання з справді ціннісних речей є блюзнірством, а блюзнірство є ударом самого Бога. І за тими блюзнірами є певна ідеологія, яка бореться проти будь-якого сліду християнського. Вона маленька. Але намагається кричати так, щоби чула вся Україна. І намагається визволитися з якогось невідомо-якого церковного християнського ярма. А ми християни тому потураємо.
Сміх природній є також Даром Божим, але коли хтось починає сміятися проповіді правди, то нівелює саме поняття правди. Є така Заповідь: “Не взивай Імені Господа Бога Твого надаремно”. Людина, яка насміхається з Божих речей, грішить проти цієї Заповіді”.
Мені здається, що Львів став пасивним, коли мова йде про цінності. Коли будемо у Львові будувати церкву, купа християн вийде на мітинг і скажуть: “Навіщо нам ще церкви? І так вже забагато церков”. Але ніхто не виступить проти будівництва ресторанів, барів, ерос, стриптиз, всі мовчать. Отакий стан нашого львівського християнства.
