4 грудня 2019 року в Берліні під патронатом комісії у справах душпастирства родин відбулася Конференція «Сексуальність людини: як вести науково-теологічну дискусію і церковне оцінювання». Після цієї конференції очільник Комісії Архієпископ Гайнер Кох оприлюднив наступні висновки:
«Сексуальні переваги людей виражаються в період статевого дозрівання і приймають гетеро- або гомосексуальну орієнтацію. Обидва є нормальними формами сексуальної схильності, які не можуть або не повинні бути змінені будь-якою специфічною соціалізацією (Beide gehören zu den normalen Formen einer sexuellen Prädisposition, die durch keine spezifische Sozialisation veränderbar ist oder verändert werden müsste). У роздумах Церкви це означає, що будь-яка форма дискримінації гомосексуальних людей повинна бути відхилена, як цього давно вже вимагає Вчительський Уряд, і також виразно підкреслює Папа Франциск у пост-синодальному посланні Amoris laetitia»1.
Що у вищесказаних словах суперечить навчанню Церкви?
-
Те, що гомосексуальна схильність названа нормальною формою сексуальної предиспозиції. Таке твердження суперечить навчанню Катехизму Католицької Церкви, який твердить, що подібні нахили є об’єктивно невпорядкованими, а для людей, які їх відчувають вони є великим випробовуванням, тобто не є нормальною формою сексуальної предиспозиції.
Що частково суперечить?
-
Німецькі єпископи говорять про те, що по відношенню до цих осіб потрібно відхилити будь-яку форму дискримінації. Що частково є правильним твердженням. В Катехизмі читаємо: Таких людей треба сприймати з повагою, співчуттям і тактовністю. У ставленні до них слід уникати будь-яких ознак несправедливої дискримінації (ККЦ 2358). Якщо Катехизм Католицької Церкви говорить про несправедливу дискримінацію, то тим самим передбачає, що може існувати справедлива дискримінація. Як це розуміти? Відповідає кардинал Йозеф Рацінґер в документі Конгрегації у справах Науки Віри «Зауваження, що стосуються відповіді на пропозиції законопроектів про недискримінацію гомосексуальних осіб» (1992):
Існують сфери, в яких взяття до уваги сексуальної схильності, не є проявом несправедливої дискримінації, наприклад якщо йдеться про усиновлення дитини або довірення її опікунам, працевлаштування учителів чи спортивних тренерів, військових. Гомосексуальні особи, будучи людськими особами, мають ті самі права, як і всі люди, а також право до такого ставлення, яке не порушує їхньої особистої гідності.
Окрім інших прав усі люди мають право до праці, помешкання ітд. Ці права не мають однак абсолютного виміру і тому можуть бути обмеженими з огляду на об’єктивну невпорядковану зовнішню поведінку. Це не лише допустимо, але й необхідно. Більше того, цей принцип стосується не лише випадків, де існує явна провина, але й діянь осіб фізично чи психічно хворих. Тому допускається, коли держава може обмежити можливість користування деякими правами, наприклад особам, які хворіють на заразні хвороби, чи теж психічні, щоб захищати спільне благо (11 – 12)2.
(Далі буде).
1 https://www.dbk.de/nc/presse/aktuelles/meldung/fachkonsultation-die-sexualitaet-des-menschen/detail/
2 http://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_con_cfaith_doc_19920724_homosexual-persons_pl.html
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні
