Рання Церква пережила чуму, епідемії й масову істерію. Фактично, згідно як християнських, так і нехристиянських джерел, одним з найголовніших каталізаторів бурхливого зростання Церкви в ранній період було те, як християни переносили хвороби, страждання і смерть. Постава Церкви так сильно впливала на римське суспільство, що навіть римські імператори-язичники скаржилися язичницьким священникам на зменшення числа їх послідовників, закликаючи їх активізувати свою діяльність.
Так що ж християни робили по-іншому, що так вразило Римську Імперію? І чому рання церква може навчити нас в світлі коронавірусу?
НЕХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА ЕПІДЕМІЮ
З 249 по 262 роки н.е. західна цивілізація була спустошена в результаті однієї з найбільш смертельних пандемій в її історії. Хоча точна причина чуми залишається нез’ясованою, стверджується, що місто Рим втрачав приблизно по 5 тисяч осіб в день в розпал спалаху. Один з очевидців, єпископ олександрійський Діонісій писав, що, хоча чума не робила різниці між християнами й нехристиянами, «повнота її впливу припала на нехристиян». Відзначаючи різницю між реакцією християн і нехристиян на чуму, він говорить про нехристиян в Олександрії:
«ПРИ ПЕРШІЙ ПОЯВІ ХВОРОБИ ВОНИ ВІДШТОВХУВАЛИ ТИХ ХТО СТРАЖДАЛИ І ТІКАЛИ ВІД СВОЇХ РІДНИХ, КИДАЮЧИ ЇХ ПОМИРАТИ НА ДОРОГАХ І СТАВЛЯЧИСЬ ДО НЕ ПОХОВАНИХ ТРУПІВ, ЯК ДО СМІТТЯ, ТИМ САМИМ СПОДІВАЮЧИСЬ ЗАПОБІГТИ ПОШИРЕННЮ І ЗАРАЖЕННЮ СМЕРТЕЛЬНОЮ ХВОРОБОЮ; АЛЕ НАВІТЬ КОЛИ ВОНИ РОБИЛИ ВСЕ МОЖЛИВЕ, УНИКНУТИ ХВОРОБИ БУЛО ВАЖКО».
Це твердження підтверджують і нехристиянські джерела. Через століття імператор Юліан спробував приборкати зростання християнства після чуми, очоливши кампанію по організації язичницької благодійності, яка копіювала роботу християн в цій сфері. У своєму листі 362 року н.е. Юліан скаржився на те, що елліністи повинні рівнятися до християн в чесноті, називаючи причиною недавнього зростання християнства «благодійність незнайомцям, турботу про могили мертвих і удавану святість їхнього життя». В іншому місці він писав: «Це ганьба, що нечестиві галілеяни [християни] підтримують не тільки свої будинки, а й наші».
Хоча Юліан ставив під сумнів мотиви християн, його сором за елліністичні благодійні організації підтверджує, що зусилля язичників в цілому не відповідали християнським стандартам служіння бідним і хворим, особливо під час епідемій. Згідно Родні Старка в його книзі «The Rise of Christianity», «попри те, що [Юліан] закликав язичницьких священників повторювати ці християнські практики, не було практично ніякої реакції, тому що у них не було ніякої доктринальної основи й традиційної практики, на які вони могли б спиратися».
ХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА ЕПІДЕМІЮ
Якщо нехристиянська відповідь на чуму характеризувався самозахистом, самозбереження й униканням хворих за будь-яку ціну, християнська відповідь була протилежною. Згідно З Діонісієм, чума стала «навчанням і перевіркою» для християн. У детальному описі реакції християн на чуму в Олександрії, він пише про те, як «кращі з них» чесно служили хворим, поки самі не підхопили хворобу і не померли:
«БАГАТО ХТО З НАШИХ БРАТІВ-ХРИСТИЯН ПРОЯВИЛИ БЕЗМЕЖНУ ЛЮБОВ І ВІРНІСТЬ, АБСОЛЮТНО НЕ ШКОДУЮЧИ СЕБЕ І ДУМАЮЧИ ТІЛЬКИ ОДИН ПРО ОДНОГО. НЕ ЗВЕРТАЮЧИ УВАГИ НА НЕБЕЗПЕКУ, ВОНИ ВЗЯЛИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХВОРИХ, ПІКЛУЮЧИСЬ ПРО КОЖНУ ЇХНЮ ПОТРЕБУ ЩОБ ЇМ СЛУЖИТИ У ХРИСТІ, І РАЗОМ З НИМИ ЙШЛИ ЩАСЛИВИМИ З ЦЬОГО ЖИТТЯ, БЕРУЧИ НА СЕБЕ ХВОРОБУ СВОЇХ БЛИЗЬКИХ І З РАДІСТЮ ПРИЙМАЮЧИ ЇХНЮ БІЛЬ».
Також в біографії єпископа Кипріяна Карфагенського, написаної дияконом Понтієм, йдеться про те, як єпископ нагадував віруючим про служіння не тільки братам-християнам, але і нехристиянам під час чуми:
«НЕМАЄ НІЧОГО УНІКАЛЬНОГО В ТУРБОТІ ПРО СВОЇХ ВЛАСНИХ ЛЮДЕЙ З НАЛЕЖНОЮ ЛЮБОВ’Ю І ТУРБОТОЮ, АЛЕ ДОСКОНАЛИМ МОЖЕ СТАТИ ТОЙ, ХТО БУДЕ РОБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ЯЗИЧНИКИ І МИТАРІ; ХТО БУДЕ ПЕРЕМАГАТИ ЗЛО ДОБРОМ І ПРАКТИКУВАТИ МИЛОСЕРДНУ ДОБРОТУ, ПОДІБНУ БОЖОЇ; ХТО БУДЕ ЛЮБИТИ Й СВОЇХ ВОРОГІВ … ТОМУ ЩО ДОБРО ПОТРІБНО РОБИТИ ВСІМ ЛЮДЯМ, А НЕ ТІЛЬКИ СВОЇМ ПО ВІРІ».
ВПЛИВ ЦЬОГО СЛУЖІННЯ БУЛО ДВОЯКЕ:
(1) християнське пожертвування собою заради своїх одновірців приголомшило світ, коли люди побачили таку любов всередині громади, якої не бачили раніше (Ів. 13:35).
(2) християнське пожертвування собою заради нехристиян призвело до експоненціального росту церкви, оскільки ті, що вижили нехристияни, які отримали допомогу від своїх сусідів-християн, масово наверталися до віри в Ісуса.
ХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА КОРОНАВІРУС
Продовжуючи думати про те, як нам реагувати на коронавірус, зверніть увагу на те, як нехристияни в Римській імперії робили акцент на самозбереженні, в той час, як рання Церква підкреслювала безстрашне і жертовне служіння. У той час, як нехристияни втікали від епідемій і кидали своїх хворих близьких, тому що боялися невідомого, християни йшли прямо в епідемію і служили як християнам, так і нехристиянам, розглядаючи своє власне страждання як можливість поширювати Євангеліє і являти любов Христову.
«Інші люди можуть думати, що не час для свята, – говорив Діонісій про епідемію в його дні. – [Однак] це далеко не час скорботи, але час неймовірної радості». Уточню, що Діонісій не прославляв смерть і страждання, які супроводжували епідемії. Швидше він радів обставинам, які надавали можливість для перевірки нашої віри – щоб ми з усіх сил намагалися любити наших ближніх і служити їм, поширюючи Євангеліє надії, і словом, і ділом, під час великого страху.
