Бут 12, 1 – 4; Пс 33(32); 2 Тим 1, 8б-10; Мт 17, 1 – 9
Того часу (шість днів по тому) Ісус бере Петра, Якова та його брата Йоана і виводить їх самих на високу гору. І Він преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, немов сонце, одяг же Його став білий, немов світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним. Озвавшись, Петро сказав Ісусові: «Господи, добре нам тут бути; коли хочеш, зроблю тут три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі». Він ще говорив, аж тут ясна хмара оповила їх, і ось з хмари пролунав голос: «Це є Мій Улюблений Син, якого Я вподобав. Слухайте Його!» Почувши це, учні попадали долілиць і дуже злякалися. Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: «Підійміться й не бійтеся». Підвівши свої очі, учні не побачили нікого, крім одного Ісуса. Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм, говорячи: «Нікому не розповідайте про видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих».
Літургія Слова, як і завжди, складається з читань, які пояснюють себе взаємно. Перше читання показує, як Боже Слово вивело Аврама з його землі, рідні і дому батька у напрямку звершення Божого плану в житті нашого патріарха. Виражаючись дещо сучасною мовою, Бог вивів Авраама з його «зони комфорту» і дав йому досвід віри, досвід ходити з Богом. Ця подія була так важливою в історії спасіння, що до сьогодні є світлом на шляху віри кожного християнина. Подібно у Євангелії читаємо, як Господь повів трьох своїх учнів у напрямку гори Тавор, де преобразився перед ними. Учні повірили Ісусу і вирушили в дорогу, не знаючи для чого і з якою метою, але завдяки цьому стали свідками Преображення Спасителя. Пригляньмося глибше до цієї події.
Перш ніж Вибраний Народ мав здобувати Обіцяну Землю, Мойсей послав розвідників, щоб її добре оглянули і щоб принесли щось з плодів цього краю. Ця розвідувальна операція мала за мету не тільки дослідження стратегічних позицій противника (про це розвідники говорять досить мало), але перш за все дослідження самої землі (Числа 13, 17 – 20). Чому? Перш, ніж воїни кинуться воювати, важливо, щоб вони знали за що воюють, за що терплять спекоту дня і холод ночі, чому недосипають і заради чого усі їхні болі. Коли солдат знає свою мету, знає ціль свого змагання, тому бореться з усіх сил. Думаю, що Преображення Ісуса на горі Тавор мало саме подібну мету. Христос явив на своєму обличчі славу Нового Адама, наче привідкрив таємницю свого Втілення, показав якої краси може бути людська природа, коли вона – в єдності з Богом. Світло Тавору було для того, щоб учні пройшли крізь морок Голгофи і не втратили віри перед згіршенням хреста. Сам Ісус пов’язує преображення з воскресінням, коли наказує учням не розповідати про те, що вони бачили, аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих. Ця подія стає вповні зрозумілою лише в пасхальному світлі.
Христос на горі Тавор пролив божественне світло на людську історію. Папа Бенедикт XVI так це прокоментував: Для людських чуттів світло сонця найяскравіше, яке ми знаємо в природі, однак для людського духа, учні на коротку хвильку побачили сяйво ще яскравіше, божественною славою Ісуса, який розсвітлює всю історію спасіння.
Що ж відбулося на горі Преображення? Без сумніву, учні були свідками чогось дуже важливого, що перевершувало їхні земні поняття. В тексті від Марка читаємо, що одежа його (Ісуса) заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би. Євангелист прагне показати ту подію як щось, що не містилося в земних категоріях. Євангеліє каже «і переобразився перед ними…» З одного боку, Ісусові учні були свідками тайни Його божества, яке явилося в Його людській природі. З іншої боку, ми можемо побачити, до якої гідності і краси покликана людська природа, коли вона з’єднана з Богом.
Євангелист Матей, коли говорить про час Преображення, то згадує, що ця подія сталася шість днів по тому …. Після чого минуло отих шість днів? Коли відкриємо Євангеліє, то побачимо, що Переображення описується як подія, яка сталася шість днів після того, як у Филиповій Кесарії Петро визнав Ісуса за Месію. Однак саме число шість має символічне забарвлення, воно відсилає нас до створеного світу – шість днів творив Бог світ, сьомого дня відпочив. Тому преображення запрошує нас до того, щоб вийти поза створіння, щоб торкнутися отого відпочинку Бога, коли Він захоплюється свої шедевром. Господь запрошує нас вийти поза власну біганину, суєту, активність. Переображення постає перед нами як понадчасова подія. Петро навіть втрачає почуття часу, бо прагне нап’ясти намети і залишитися на горі. Думаю, що катехеза від нашого Спасителя є дуже зрозумілою: Його лик відкриється перед тим, хто затримається і посвятить час для Нього.
І переобразився перед ними…
Слово, яке виражає переображення, метаморфоомаі, дослівно означає «змінити форму», «змінитися». Окрім євангельських текстів, що описують Переображення Господнє, таке ж слово вжито ще в Рим 12, 1 – 2:
Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: богослужбу від вас розумну. І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь (метаморфустхе) обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале.
Звернімо увагу, що це переображення, оновлення нашого розуму, про яке говорить Павло, настає після того, як ми віддамо наші тіла в живу жертву. Чому це важливо? Часто я хочу переображення, прагну, щоб щось в моєму житті змінилося, але боюся жертви, боюся вмирання для себе, боюся віддавати своє тіло на жертву живу. Можемо побачити, що і в Євангелії, і в Посланні Апостола Павла до Римлян, переображення пов’язане з жертвою. В іншому місці Святого Писання Апостол народів показує переображення як наше остаточне покликання:
Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа (2 Кор 3, 18).
Неймовірно, але кожен з нас покликаний, щоб віддзеркалювати Божу славу і переображатися в Його образ, брати участь в житті Пресвятої Трійці.
Й Ілля з’явився їм з Мойсеєм, і говорили з Ісусом.
Присутність Іллі і Мойсея на горі Переображення є дуже важливою. Матей уточнює, що розмова їхня стосувалася відходу (гр. ексодос – дослівно – виходу, подібно, як вихід з Єгипту) Ісуса, який мав статися в Єрусалимі. Традиція Церкви бачить в цих двох постатях Закон (Мойсей) і Пророків (Ілля). І Закон, і Пророки говорять про Ісуса, який є серцем усього Писання і звершення усього Божого задуму – таким може бути духовний переказ даного фрагменту. Ісус йде до Єрусалиму, щоб там віддати своє життя. Ілля і Мойсей – наче два херувима коло ковчегу, споглядають тайну цієї любові. З біблійної історії можемо побачити як Ілля і Мойсей палко прагнули побачити Боже обличчя, досвідчити Його присутності. Те, про що вони лише мріяли, в Таємниці Втілення, в Ісусі Христі стало реальним. Петро, Яків і Йоан споглядають Божу славу на людському обличчі Спасителя.
Учителю, добре нам тут бути!
Слово «добре» пронизує весь перший розділ Книги Буття. Все, що сотворив Бог, було добре. Після створення людини Господь говорить «дуже добре». Єврейське слово тов означає не тільки «добре», але й «гарно», «красиво». Від самого початку саме Бог творив такий дизайн того середовища, в якому поселив потім Адама. І первородний гріх, між іншим, полягав у тому, що людина запрагнула мати своє «добре», так, як вона цього хоче, творити добро за власними бажаннями. Кожен наступний гріх – це невдалі пошуки того місця, де мені «добре», невдалі пошуки раю без присутності Творця.
Тому оклик Петра є дуже зрозумілим: нарешті він знайшов те місце і той стан, в якому досвідчив наново Божого «добре». Петро – наче зморений атлет, який прибіг до фінішу, де його чекав келих прохолодної води. Цією відповіддю, там на горі Преображення, людина засвідчила назавжди, навіки, що приймає божественне «добре» як своє життя, як своє покликання. Там у цій «світлій хмарі», побачила людина, «що це добре», і прийняла це і визнала (Олександр Шмеман)1.
Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!
Досвід Тавору має своє продовження в молитві і слуханні Господа! Віддаймо ще раз голос Папі Емериту: Піднімімося з Ісусом на гору молитви і споглядаючи Його обличчя, сповнене любові і правди, дозвольмо, щоб наше нутро сповнювалося Його світлом. Прохаймо Діву Марію, нашу провідницю на дорозі віри, щоб допомогла нам цього зазнати під час Великого Посту і знаходити кожного дня час на тиху молитву і слухання Божого Слова.
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні
