Про Симона, що зветься Петром-Скелею, відомо, що на ньому, на цій скелі, Христос збудує свою Церкву, і «пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16, 18). Народившись у Капернаумі, він, як і більшість чоловіків того селища, був рибалкою.
Був сильним чоловіком, руки якого не один раз витягували, можливо і самотужки повні сіті риби. Та й сам його темперамент був, як морська стихія, то спокійний, як поверхня води, то вмить розгніваний, як неочікувана буря, яку відчували всі, хто був поряд.
Можливо тому він не хотів прожити своє життя на мілині, а відчував покликання виплисти на глибину і там віднайти своє щастя. І коли його брат Андрій сказав, що знайшов Месію (Йн. 1, 41), Петро не вагаючись пішов за Ним, адже це для Нього був виклик і нагода проявити свої лідерські здібності, стати ловцем людей. Він, як і всі євреї, очікував Спасителя, який би міцною рукою визволив Ізраїль, і хто, як не Симон, знадобився би Месії у цій місії визволення. Тим більш дивіденди були очевидні, але спитати все одно не завадить: «Ось, ми покинули все і пішли слідом за тобою» (Мк 10, 28), і що взамін отримаємо?
Відповідь Вчителя очевидно неабияк задовільнила Симона про сторицю у цьому часі, а в майбутньому – вічне життя (Мк. 10, 30) . А коли Ісус ще й дав обітницю, що зробить Його Скелею, доручив ключі від Неба і дав Йому нове ім’я Петро, що звичайно імпонувало і неабияк відповідало уявленням Симона про себе самого, він вже був готовий розпочати свій тріумфальний похід у складі команди непереможного і очікуваного Месії, чи то в Єрусалим, чи навіть у центр тогочасного світу – Рим. Але те чого він не міг прийняти, що це шлях має проходити через страждання і Голгофу…
«Пожалій себе Господи! Нехай це не станеться з тобою» (Мт. 16, 22). Втім напевно тоді Петро думав і про себе, адже якщо вважаєш себе сильним, то і Бог має відповідати власним уявленням і навіть рисам. І у цьому проявляється людське мислення, а навіть щось від Сатани (Мк. 8, 33), коли ставлю своє Его в центр світу і намагаюся уподібнити до нього самого Бога, а не навпаки наслідувати Його…
Можливо тому Ісус взяв його разом з Яковом та Йоаном на гору Тавор і преобразився, але і там Петро намагався показати свою корисність для майбутнього Царя Ізраїля і запропонував поставити три намети: для самого Ісуса, Мойсея та Іллі (Лк 9, 33). Він навіть був готовий примірити роль захисника інтересів Ісуса, повважав, що Всевишній сам не може про себе потурбуватися і в даний момент потребує його допомоги (Йн. 18, 10).
Адже можливо хтось і відречеться, але не він, Петро, Скеля, на якій Бог збудує нове Царство (Мр. 14, 29). Він життя готовий покласти за Христа, адже багато чого приніс у жертву: сім’ю, престиж, роботу…Одним словом своє життя (Йн. 13. 36-38).
Який півень, яка зрада? Це точно не про нього…Та коли Ісуса схопили, Петро пішов вслід за ним, можливо очікуючи, що як і бувало раніше Ісус зробить чудо і непомітно вийде з їхніх рук без шкоди для себе або ще краще, преобразиться і осліпить своїх ворогів, а Петро, його права рука на землі, стане свідком цього грандіозного тріумфу і початку визволення Ізраїля від нечестивих римлян та боягузливих єврейських прислужників, і нарешті влада перейде до дійсно тих, хто цього гідний…
Натомість Симон побачив зовсім іншу картину: його Учитель, який зцілював від прокази, розмножував хліб, наказував бурі чи навіть воскрешав мертвих, тепер зв’язаний та зневажний постав перед судом тих, які навіть і близько йому не рівня у мудрості та силі… Невже Ісус, Син Бога Живого, який має Слова Життя Вічного, втратив прихильність Всевишнього і Бог тепер покинув Равві? А можливо це сам Петро помилився у виборі і треба знову очікувати іншого, тепер вже справжнього та сильнішого Месію, що може сам за себе постояти і не дозволить насміхатися над істиною та справжньою вірою Ізраїля, а головне над його, Петровою, вірою?
Можливо у цей момент роздумів, слуга Первосвященика впізнав учня. І Петро робить те, що навіть у жахливому сні, не міг собі уявити собі – відрікається від Свого Вчителя, Наставника, Помазаника Божого… І так вдруге і навіть втретє… (Йн. 18, 25-27) у проміжок часу між співом двох півнів, а це, повірте мені, жителю села, не так і багато…
І у момент, коли Христос дозволяє себе засудити, руйнується фальшивий образ Петра про Божі плани і, головне, про нього самого… Він, як і Юда, зрадив свого Бога, але на відмінну від першого, Симон Петро заплакав над своїм гріхом і слабкістю, а Іскаріот над собою та нереалізованими планами і омріяною кар’єрою.
