Біблійні роздуми о. Романа Лаби про Святого Духа

Діян 2, 1 – 11; Пс 104 (103); 1 Кор 12, 3б – 7. 12 – 13 Йн 20, 19 – 23 

Тоді, коли був вечір, у перший день тижня, коли двері, де перебували учні, були замкнені зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: «Мир вам!» Промовивши це, показав їм руки та бік. Тож зраділи учні, побачивши Господа. Тоді Ісус знову сказав їм: «Мир вам! Як послав Мене Отець, – і Я посилаю вас!» Промовивши це, Він дихнув і каже їм: «Прийміть Святого Духа! Кому відпустите гріхи, – будуть відпущені їм; кому затримаєте, – будуть затримані».

Перед смертю кожна людина прагне сказати найважливіші слова, а з тими, кого любить, хоче поділитися найбільш цінними дарами. Не винятком є і наш Господь, в якому божество проявилося через Його людську природу. Прощальна мова, яку ми знаходимо на сторінках Євангелія від Йоана і яка займає аж чотири розділи (Йн 14-17), вражає своєю чулістю і любов’ю до учнів. Ми чуємо з уст Ісуса обітницю послання Святого Духа, котра є серцем Його мови. Це послання Ісус таємничим способом пов’язує зі своїм відходом, тобто смертю. Врешті на Голгофі спостерігаємо особливо зворушливу сцену: Ісус віддає свого учня Матері, а Матір – своєму учневі, і після цього говорить: «Звершилося». Сказавши це слово, Він віддає духа (Йн 19, 28-30):

«А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!» Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа».

Грецький текст цей останній подих Ісуса виражає словами парадокен то пнеума – «віддав духа». В поточній мові це означає просто «померти». Однак, розкриваючи духовне значення цього фрагменту, не можемо не помітити його зв’язку зі Святим Духом. Можна сказати, що саме з пасхальної жертви Христос дає нам свого Духа. Духовний зміст цього тексту веде нас до явлення Воскреслого учням (Йн 20, 19-22):

Тоді, коли був вечір, у перший день тижня, коли двері, де перебували учні, були замкнені зі страху перед юдеями, прийшов Ісус, став посередині й каже їм: «Мир вам!» Промовивши це, показав їм руки та бік. Тож зраділи учні, побачивши Господа. Тоді Ісус знову сказав їм: «Мир вам! Як послав Мене Отець, – і Я посилаю вас!» Промовивши це, Він дихнув і каже їм: «Прийміть Святого Духа!

Чудово коментує цю подію св. Іван Павло ІІ: «До зібраних у горішній світлиці учнів Ісус говорить: «Прийміть Святого Духа»! (Йн 20, 22) і дає його «наче в ранах свого розіп’яття: показав їм руки і бік» (Dominum et Vivificantem 24).

Пасха Ісуса тісно пов’язана з пришестям Святого Духа. Христос говорить: «Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю його до вас» (Йн 16, 7). Відійти – це померти, віддати життя: «Якщо я не віддам життя, Утішитель до вас не прийде». Тому євангеліст Йоан на отримання Святого Духа вказує в пасхальний вечір, коли Христос показує свої прославленні рани. Св. Іван Павло ІІ, коментуючи це, говорить: «Можна, отже, сказати, що рана в Христовому боці відкриває дорогу Святому Духові, який буде знаком і плодом Його прославлення через муку і смерть».

Дух Святий приходить через рану Христову, через бік Ісуса виливається ота жива вода, яка підносить усе засохле (пор. Єзк 47, 1-9). До кожної людини Дух Святий приходить через Христові рани, через Христову Пасху. Якщо так, то як Він буде рухатися далі, як буде приходити і проходити через служіння Церкви?.. Святий Дух буде шукати в нас ран Христових і проходити через них. Дух наповнював багатьох людей через служіння Павла, бо цей апостол сказав, що у своєму тілі ми носимо вмирання Ісуса, щоб в нас також явилося Його воскресіння (пор. 2 Кор 4, 10). І в іншому місці: «В своєму тілі доповнюю муки Христа» (пор. Кол 1, 24).

Тому, коли ми призиваємо Святого Духа, просячи Його увійти в наше життя, то маємо бути свідомі того, що Він приходить із Пасхи, з хреста – і тайну Христа звершує в нас самих. «Прийди Святий Духу» – це означає «Прийди через рани Христові, на які я погоджуюся, прийди через рани мого життя, знищ в мені, те, що не є ще Христовим!» Один із протестантських богословів, Вільгельм Стейлін, мав досконалу духовну інтуїцію, коли написав: «Хто, отже просить: «Прийди Святий Духу» має бути готовим просити «Прийди і знищ мене там, де я маю бути знищеним».

Погляньмо на ще одну дуже важливу паралель між Пасхою і П’ятидесятницею. Під час Зішестя Святого Духа народжується Церква – люди з різних племен та народів, ті, які говорять різними мовами, раптом становлять єдність! І цю єдність приносить Святий Дух.

Тепер відкриймо один фрагмент з Євангелія від Йоана (Йн 12, 47-52):

«Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі».

Каяфа, будучи первосвящеником, пророкував, що Христос помер, щоби розсіяні діти Божі зібрати в одне. Тому папа Бенедикт ХVI говорить, що «ціною єдності є хрест». І жити цією тайною – це не жити для себе (2 Кор 5, 14-15):

«Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес».

Яким чином настане єдність у родині, між чоловіком і дружиною? Через тайну хреста, коли кожен у сім’ї скаже у своєму серці: «Я вже не живу для себе, моє життя поховане в Ісусі Христі». Тоді вони почнуть жити, віддаючи своє життя один за одного! Яким чином настане єдність у парафії? Так само – коли настоятель буде віддавати своє життя за тих овець, яких довірив йому Господь. Здається, що і в цілій Церкві також настане єдність через тайну страждання, тайну хреста.

Самі по собі ми не маємо такої любові. Тому потребуємо Духа Ісуса Христа воскреслого, щоби Він сам пробудив у нас Його любов, яка має вимір хреста і сягає аж до віддання свого життя. Дух Святий відроджує в нас життя Ісуса, який через свою Церкву далі продовжує віддавати Себе з любові!

«І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас» (Рим 8, 11).

Воскресіння є звершенням Тайни Втілення. І виконується воно, як і Втілення, за допомогою Святого Духа. Повноту Святого Духа, яку Ісус отримує у ранок Воскресіння, Господь виливає на Церкву. Передаючи Святого Духа нам, Воскреслий входить у наше життя, щоби кожен християнин міг повторити за святим Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20).

Господь Ісус неустанно потребував Святого Духа для звершення місії, яку довірив Йому Отець. Цей факт є аж надто виразною вказівкою. Без Святого Духа ні Церква, ні кожен християн зокрема не зможуть виконати свого послаництва. Додаймо ще декілька слів від св. Івана Павла ІІ: «Якщо вершиною Святого Духа є Пасха Ісуса Христа, тайна страждання і хвали, то, дякуючи дару Святого Духа, можливо також, щоб учні Христа страждали з любові і вчинили з хреста шлях до світла: «per crucem ad lucem». Дух Сина дає нам благодать, щоби ми могли брати участь у почуттях Христа і любили так, як Він нас любив, аж до віддання життя за братів» (1 Йн 3, 16) (Іван Павло II, катехиза «Пасхальна таємниця – фундамент дару Святого Духа», проголошена на генеральній аудієнції 10 червня 1998 року). Тому життя християнина – це продовження Пасхи, доки ми не дійдемо до віковічної Пасхи – подібно до того, як Христос перейшов із цього світу до Отця. На основі нашого хрещення ми в таємничий спосіб беремо участь в цій тайні. Святий апостол Павло каже (Рим 6, 3-11):

«Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у смерть його христилися? Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям. Бо якщо ми з’єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння. Знаємо ж, що старий наш чоловік став розп’ятий з ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити; бо хто вмер, той від гріха звільнився. Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує. Вмираючи бо, він умер для гріха раз назавжди, а живучи, живе для Бога. Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі».

Тут грецький текст буквально вживає не слово «з’єднані», але «вщеплені». Ми вщеплені в смерть Ісуса, тому також вщеплені і у Його воскресіння. Пасхальна тайна є серцем – суттю – всього християнства. Тому все, що не містить у собі Пасхи – будь-яке діяння, будь-яка активність – взагалі позбавлене сенсу. Життя Церкви – це неустанне життя Пасхальною тайною. Геніально виразив цю істинну Ганс Урс фон Бальтазар: «Церква, народжена з незбагненної любові Бога до світу, сама є любов’ю. Чим вона є, тим і має залишатися: її сутність – це її єдина заповідь (Йн 15, 12)».