Проєкт 24 каналу та благодійного фонду “Рідні” розповість про позитивний досвід усиновлення 10 сімей, приклади яких надихають. Дивіться програму в ефірі телеканалу щопонеділка о 19:30. Про історію створення сім’ї Горячкіних, у яких 12 дітей – читайте далі.
Родина Горячкіних мешкає в Мукачеві, що на Закарпатті. Майже 10 років тому Анна та Володимир вирішили створити прийомну сім’ю в Луганську. Парі запропонували взяти на виховання родинну групу.
Володимир Горячкін: Мені особисто дуже пощастило. У нас 12 дітей: 4 своїх, 8 – це прийомні діти. Двоє було під опікою, уже дорослі, маємо онуків. Вони всі рідні.
Анна Горячкіна: У мене був улюблений фільм “Господиня дитячого будинку”. Я мріяла, що колись у мене буде дитячий будинок, дітки – ті, які колись мали сім’ю, але з якихось причин втратили. І ті, які потребують любові мами й тата. А я всіх буду любити, я всіх буду обіймати та годувати. Ось така в мене була дитяча мрія.
Проте Анна розповіла, що вони не розмовляли про це з чоловіком, а йшли окремими шляхами, які потім зійшлись в один.
Спершу Анна та Володимир прихистили Яну та Едика, які жили на вулиці
Яна та Едик прийшли просити грошей у Анни начебто на лікування батьків. Натомість вона запросила їх у будинок, де діти розповіли свою справжню історію
Анна Горячкіна: Ми всюди бачили потребу й почали молитися: “Господи, ну де ці діти, ми вже молимося стільки”. І через 3 дні двоє дітей прийшли до нас у будинок. Це була Яночка й Едик. Вони просили грошей, я ніколи не давала. Чоловік був на роботі. Але я дітей запросила в будинок. І коли вони розповідали про все, у мене вже крутилися думки в голові: а що далі?
Володимир Горячкін: Розповідали, що вони спали на бетоні. Вони казали, що краще спати в картонній коробці з-під холодильника – там тепліше. То дитиночка, їй 10 років було, а в неї ниють “кістки ниють” на зміну погоди. Настільки все простудилось.
Анна Горячкіна: І я стала говорити: давайте, ви залишитеся в нас вдома. Тут добре – їжа, тепло. Але це обмеження свободи, яку вони мали. Я розуміла, що візьму дітей не тільки для себе. Бабуся однозначно сказала: у нас усе вийде.
Сімя’я Горячкіних / Фото з сімейного архіву
У нас з’явилося величезне бажання продовжувати. Можете собі уявити, скільки ми почули багато історій про насилля від перших дітей – Яночки та Едика. Наше серце не могло не відреагувати.
Через недогляд Діана, Єгор та Юля опинилися в притулку
Діана: Третій клас майже не ходила до школи. Та й четвертий рідко ходила. Потому, що треба було дивитись за братом та сестрою дивитись, готувати їсти, шукати гроші. Ми тоді збирали залізо та здавали.
Діана, Єгор та їхня нова мама / Фото з сімейного архіву
А потім до нас прийшли й забрали просто з уроку. У притулку, якщо чесно, було навіть дуже добре. Мені не треба було хвилюватися за те, що буде у Єгора та Юлі їсти. Ми десь місяці 2 там були. А перед днем святого Миколая нас запитували, які подарунки ви хочете. І я тоді сказала, що я хочу, щоб мені святий Миколай подарував сім’ю. Минуло кілька днів і до нас прийшли й сказали: “збирайтеся, до вас сім’я”.
Анна Горячкіна: Я відчувала, наче йду в роддом: ми не знали, хто це буде.
Володимир Горячкін: Яка родина, які хвороби – нас не цікавило…
Анна Горячкіна: Ми не знали навіть, чи це буде одна дитина чи трійня. У нас перша вийшла трійня.
Володимир Горячкін: Ми не знали, але нам дали найкращих.
Діана: Єгор відразу до тата пішов, Юля спочатку у виховательки на руках посиділа, а потім до мами пішла. А я боялася, що далі буде та ж сама історія: батьки будуть пити, приводити різних людей, будуть бійки і все таке. Мене тоді питали, чи згодна піти у сім’ю. Я боялася сказати “ні”, боялась, що вони більше не прийдуть. Якщо скажу “так”, не знаю, що буде далі. Я, звичайно, сказала “так” і жодного разу не пошкодувала.
Родині довелося тікати з Луганська через погрози
Коли у 2014 розпочинався Майдан, а йому на противагу був антимайдан, обласна служба Луганська попросили знятися в ролику за єдину Україну. Але через свої погляди родині довелося покинути рідний дім. Після зйомки почали приходити погрози – вони зрозуміли, що треба тікати.
Володимир Горячкін: Ми не приховували своїх уподобань. Запакували в бусик речі, які вмістилися, забрали дітей і почали тікати. У Слов’янську зламалися, там нас прихистити. Потім Харків, Київ, потім уже з Києва ми потрапили на Черкащину. Там волонтерська організація нам дала притулок, ми там жили цілий рік.
А вже потім ми опинилися на Закарпатті. З’явилася людина, яка запропонувала нам будиночок, запропонувала нам тут влаштуватися. Я дуже щаслива людина. У мене найкращі діти, найкращі знайомі і найкращі служби, які нам усе допомагають.
Родина втекла з Луганська / Фото з домашнього архіву
Анна Горячкіна: Я думала, коли ми усиновили дітей, то це буде дуже складно. Нам здавалося, ми ледве даємо собі раду з фінансами, коли нам платила держава допомогу. Але коли ми усиновили, Бог так усе влаштував, що всі потреби покривались. Діти взуті, одягнені, у них гаджети – кого нові, у кого не нові. Тобто, я не бачу, що стало гірше, ніж тоді, коли ми були на державному забезпеченні.
У нас є ще одна прийомна дитина – це наша Мишель. Я побачила на фейсбуці картинку, влюбилась у її веснянки. І діти теж.
Два роки тому Анна та Володимир всиновили всіх дітей
Володимир Горячкін: Поки ми були як прийомна родина, це були одні стосунки з дітьми. А коли діти усиновлені – це зовсім інша річ. Ми змінюємось, вони змінюються. Інші риси характеру виходять назовні.
Гена: Хочу один жити.
Єгор: Я дуже хочу сім’ю. Дивлюсь на тата й теж хочеться мати сім’ю, турбуватися про неї.
Пара усиновила всіх дітей / Фото з домашнього архіву
Володимир Горячкін: Коли діти виїжджають, наприклад, у табір, на день – два ж відчуття вільності. А потім ця тиша починає дзвеніти у вухах, їх не вистачає. Діти – це еліксир молодості. Вони планують наше життя. У мене малий, йому, 9 років. У мене ще 15 років праці. Мені ж його треба підняти. Я навіть не можу допустити такої думки, що я вже старий. Може б і хотів, але просто не можу. Бо мене є кому підштовхувати.
Анна Горячкіна: Скільки ти віддаєш – стільки й отримуєш. Коли тебе обіймає одна дитина в день, то це дуже добре. Але коли тобі обіймає 6 – 7 дітей, то щастя примножується.
Володимир Горячкін: Найкраще, що ми можемо мати – є по той бік страху. Тому не боятися. Не боятися й не вагатися.
Анна Горячкіна: Якщо рішення народити дитину дозріло у вас у серці – просто дійте, спалюйте мости позаду і йдіть уперед.
