Добре зустрітися з дружиною на кухні, без дітей, за чашкою кави і трохи поговорити. Але, о Боже, ні – вона знову про свою педагогіку. Скільки можна, все вже по сто разів проговорено, але ось знову і знову, по п’ятнадцятому колу. Мене страшенно дратує ця тема, але переривати якось незручно, тому я терплю і демонструю інтерес. Дружина, звичайно, через якийсь час розкушує моє удавання, але включається в ту ж гру і не говорить про це. Ми закінчуємо спілкуватися і утикаємося в екрани з видихом полегшення. І в результаті стаємо ще далі один від одного.
Інша картина: ви спеціально виділили час і зустрілися в кафе, щоб поспілкуватися. Поки несуть обід, ви обговорюєте, чи записати старшого на новий гурток (бюджет, інтереси, розклад, логістика); лізете в смартфон, щоб зрозуміти розклад … а ось, до речі, ми ще з футболом для молодшого ще не вирішили, а від цього залежить, як побудувати день; та й в цю середу не вийде, машину – в ремонт; треба запчастини вперед оплатити, у кого б грошей позичити … Що, обід вже закінчився?
Поступово ми зрозуміли, що у нас є два види спілкування, однаково необхідні. Перше – інструментальне: обговорюємо справи і погоджуємо розклад. Хто піде на свято ліхтариків, у скільки організувати зустріч групи, щоб встигнути забрати дітей, покликати няню в найближчу п’ятницю і коли сісти і підготувати доповідь на чергову зустріч нашої громади. Ці обговорення потрібні, щоб господарська машина нашої сім’ї продовжувала крутитися, діти потрапляли на гуртки, а в холодильнику не переводилася їжа. За форматом це схоже на бізнес-переговори: треба намагатися говорити спокійно, узгоджувати інтереси різних людей, контролювати себе, щоб не бовкнути зайвого і не піти в сторону.
Робота ця – непроста, але необхідна – без неї механізм сім’ї почне все частіше давати збої: діти не потрапляють на гуртки, холодильник порожніє, прибирати квартиру нікому, один за іншим трапляються аврали … І головне – ЗАТ «Сім’я» перестає бути спільною справою, один з подружжя , частіше чоловік, починає відчувати себе зайвим в своєму будинку. Регулярно обговорюючи гуртки, розклад і успіхи дітей, ми маємо більше шансів сприймати наше життя, як спільне.
Але якщо обмежитися тільки інструментальним спілкуванням, то ми потроху перетворюємося з подружжя в бізнес-партнерів, які чомусь сплять в одному ліжку. Щоб цього не відбувалося, необхідне і інше спілкування, сердечне – про близькість, справжність і емоційне співналаштування. У ньому можна бути куди більш відкритим, менше себе контролювати, обговорюючи інтимні переживання, ті події і думки, які визначають нас як особистість. Тут спливає набагато більше складних історій, і раптом може стати куди важче емоційно. Але в підсумку саме сердечне спілкування наповнює відносини життям, надає сил, робить шлюб осмисленим і радісним.
Інструментальне спілкування постійно прагне поглинути сердечне: адже про няню треба вирішити просто зараз, а почуття можуть і почекати. Але якщо для нього не залишається місця, то шлюб просто втрачає сенс. Тому ми прийшли до того, що на сердечне спілкування треба спеціально виділяти час і ставити його в розклад. А в процесі ми дотримуємося декількох важливих правил:
- Ні – обговоренню побутових справ. Якщо ми зустрілися для сердечного спілкування, то інструментальне почекає. Ми не обговорюємо гуртки, логістику, бюджети, плани. Якщо є гостра необхідність (а вона часто є), ми виділяємо на це 15 хвилин, а потім – стоп. І нагадуємо один одному це правило при необхідності.
- Очевидне, але все ж: ні – гаджетам. Зібралися спілкуватися один з одним – значить, весь світ зачекає.
- Не терпіти. Якщо тема, піднята в розмові, для мене важка, я говорю про це: «Слухай, прости, але не можу вже про твою педагогіку, дратує. Давай про щось інше поговоримо, а?». Того ж я чекаю від дружини – не завжди моя балаканина її радує, і я б хотів розуміти, що відчуває мій співрозмовник. Це не означає, що ми не обговорюємо педагогіку, це означає, що ми краще розуміємо вразливі точки один одного і намагаємося бути дбайливими.
- Ключове: витримувати невизначеність. В обговоренні конфліктних моментів, у взаємній неприязні і образі перебувати важко. Коли дружина каже мені, що їй все ж важливо розповісти про свою педагогіку, дуже хочеться відвернутися, грюкнути дверима або закритися всередині себе. Все це руйнівно для відносин і не веде до близькості. У хвилини, коли з дружиною важко, мені особливо важливо залишатися поруч і вірити, що все можна подолати.
- The last but not the least: молитва. Поки ось так сидимо в тиші, чим ще зайнятися? Тільки дякувати, що є ця людина поруч і цей час удвох, і просити, щоб мир повернувся.
