Автор: Юля Жанталай, педагог, психолог, логопед з 15-річним стажем, матір двох дітей.
В усі часи був «міжпоколіневий» розрив. Ми не розуміли наших батьків, батьки не розуміли своїх батьків і так далі в глиб століть. Питання батьків і дітей часто піднімалось в літературі: в розповідях, байках, анекдотах. Можливо й зараз є один з тих часів, де між поколіннями прірва, але мені здається, що зараз між ними не просто різниця в 20 – 30 років, а урвище глибиною і шириною у віки. І одним з компонентів такої прірви і розлому поколінь я вважаю нестаток спілкування, втрата контакту, «міжпоколінева самоізоляція», ґаджетова залежність, а найбільше втрата цінностей і вміння їх передавати.
Чи думали ви колись, як відбувалася передача знань, цінностей, важливої інформації коли не було інтернету, телебачення та й радіо було ще не так популярне? Як діти дізнавалися про те, що добре, що погане, що слід робити, а чого слід уникати, або краще взагалі з цим не стикатися?
Я якось думала і дійшла до висновку, що найкращим «Гуглом» того часу були бабусі, дідусі, прабабусі, прадідусі, які переказували, хто не вмів читати, або якщо була можливість – читати казки.
Адже погодьтесь існують безліч повчальних казок, як народної творчості, так і казки відомих або маловідомих авторів, але у будь-якій казці закладений певний посил, певне твердження і певна думка. Так коли ми є дітьми, ми чуємо одне, а коли ми стаємо дорослими, ми чуємо зовсім інше, хоча читаємо одну й туж казку, де написані одні й ті ж слова. Так коли ми маленькі, ми чуємо казку про колобка, як незвичну пригоду колобка, де знайомимось з тваринами, зі способом приготування хліба, коли ми дорослі – ми можемо побачити пригоди і бунт «колобкової натури», обман і хитрість інших людей і сумні наслідки непослуху старших. Погодьтесь, що кожна казка несе прямий і непрямий посил, який закарбовується в нашій свідомості. Часто діти ототожнюють себе з казковими персонажами і таким чином намагаються перейняти на себе знайомий їм сюжет.
Раніше бабусі або мами читали, обговорювали прочитане і тим самим перебували в тісному контакті з дітьми, особливо з дітьми дошкільного віку.
Адже читаючи казки дорослі не лише передавали знання про світ, про моральні і матеріальні цінності, казки готували мозок дитини виконувати функцію «розвивальних занять» – пам’ять, увага, уява, фантазія – всі ці психічні процеси запросто можна натренувати дитині, якщо просто читати їй казки на ніч. Збільшення словникового запасу, як активного (той що дитина може сказати) так і пасивного (тих слів, що дитина розуміє) розвиток емоційної близькості і прив’язаності, через спільну діяльність, креативність, критичність мислення все це і ще більше може створити книга прочитана на ніч.
Але на жаль, все менше і менше, я бачу в квартирах і домах бібліотеки, і все більше, і більші телевізори заполоняють стіни. Діти і батьки сидять в телефонах, а інколи і засинають з ними, мерехтіння екрану переходить в мерехтіння думок.
