Єз 18, 25-28; Пс 25(24); Флп 2, 1-11; Мт 21, 28 – 32
Ісус сказав до первосвящеників і старших народу: «Як вам здається? Один чоловік мав двох синів. І прийшовши до першого, сказав: “Сину, іди попрацюй сьогодні у винограднику!” Той же у відповідь сказав: “Не хочу!” Та пізніше, розкаявшись, пішов. Підійшовши до другого, сказав так само. А той у відповідь промовив: “Я іду, пане”, – але не пішов. Котрий із двох виконав волю батька?» Кажуть: «Перший!» Промовляє до них Ісус: «Воістину кажу вам: митники й розпусниці випереджають вас до Царства Божого. Бо прийшов до вас Йоан дорогою праведності, та ви не повірили йому, а митники й розпусниці повірили йому; ви ж, побачивши це, не покаялися і після, щоб повірити йому!»
Чим є праця у винограднику, до якої запрошує Господь. В Євангелії від Йоана читаємо інше порівняння Спасителя: Я виноградина правдива, а мій Отець – виноградар. Працювати у винограднику для християнина є метафорою наслідування Христа, плекання образу Нового Адама в собі, у своїх поставах, у своєму серці. Працювати у винограднику – це також плекати той виноградник, яким є Божа Церква. Дбати, щоб плоди християнської науки живили її вірних. В Катехизмі Католицької Церкви в 755 номері читаємо:
«Церква є оброблене поле, Божа нива (1 Кор. 3,9). На цій ниві росте старе оливкове дерево, святим корінням якого були Патріархи і в якому здійснилося й буде здійснюватися примирення між юдеями і язичниками (Пор. Рим. 11 13-26.). Церква була посаджена небесним Виноградарем як виноградник Господа (Пор. Мт. 21,33-43 і парал.; пор. Іс. 5,1-7.). Правдивою виноградною лозою є Христос, бо це Він дає життя і родючість гілкам, тобто нам: через Церкву ми перебуваємо в Ньому, а без Нього ми не спроможні чинити нічого (Iв. 15,1-5)» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium», 6.).
Хто оті двоє братів, які запрошені були до праці у винограднику?
Герменевтичним ключем цієї притчі є останні слова Ісуса, скеровані до первосвящеників і старших народу: : «Воістину кажу вам: митники й розпусниці випереджають вас до Царства Божого. Бо прийшов до вас Йоан дорогою праведності, та ви не повірили йому, а митники й розпусниці повірили йому; ви ж, побачивши це, не покаялися і після, щоб повірити йому!» Ісус ясно натякає, що релігійна еліта Ізраїля може опинитися поза волею Отця, на відміну від митників, розпусниць, які розкаялися і повірили… Ісус застерігає первосвящеників і старших перед поставою сина, який декларує свою готовність, але не йде і не працює у винограднику, не оберігає його від малих лисенят, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту (Пп 2, 15)! Апостольські конституції (ІІ ст.) вбачають у цих малих лисицях єретиків: Єретики спустошують Церкву Божу, як лисенята виноградник, яких – за словами св. Августина – потрібно ловити на слові, заперечувати, напоумлювати, щоб Церква не осквернялася…
Здається, що сьогодні ці слова як ніколи мали би доторкнути серця усіх, хто звершує пастирську владу по відношенню до Божого Народу, який страждає, наче виноградник обгризений з усіх боків… Хто має захищати Церкву перед згубною антропологією гендеризму, яка проникає навіть в церковні спільноти? Хто має напоумлювати тих, які більше дбають про екологію, ніж про життя ненароджених дітей?! Хто має стерегти непорушним скарб віри, який Церква отримала від Апостолів? Хто має дбати, щоб вірним не забракло життєдайної їжі Божого Слова і Євхаристії?
Між «не хочу» першого сина і виконанням волі Отця – міститься дуже важлива постава – покаяння!
Це правда, що Бог любить нас такими, якими ми є, з усіма нашими ранами, з усім нашим життєвим багажем, любить кожного грішника, але … ненавидить гріх! В притчі двічі вжито слова розкаятися. Син розкаявшись пішов у виноградник… Митарі, грішники і розпусниці, які випереджуватимуть на шляху до Божого Царства первосвящеників і старших, будуть це чинити через покаяння. Ісус виразно порівнює останніх до першого сина.
В Книзі пророка Єзекиїла, яку Церква передбачила сьогодні на перше читання, не написано, що грішникам достатньо знати, що Бог їх любить якими вони є… і все буде добре, напевне спасуться. Пророк Єзикиїл увіковічнив інші слова: Коли ж грішник відвертається від гріхів, що коїв, і чинить суд і правду, він достойний жити. Він роздумався і відвернувсь від усіх своїх переступів, що накоїв; він певно буде жити, він не вмре”. А що ж з Божою любов’ю? Досвід Божої любові, проголошений у керигмі, до такого навернення штовхає, мотивує і спонукає.
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні
