Дуже довго світ жив в полоні ілюзії стабільності. Європейські народи надто міцно вхопилися за позитивістську надію глобального розвитку і навіть війни 1990-х (Чеченська, Абхазька) не похитнули цю віру. Певною мірою їх можна зрозуміти: після десятиліть Холодної війни, пам’ятаючи про Другу світову, вони так сильно очікували «хеппі енду» історії Європи, що здобувши проблиск надії, не бажали відпускати ілюзію про світле майбутнє.
Російсько-українська війна повертає глобальну політику та світоустрій до реальності: жорсткої, некомфортної та позбавленої ілюзій. Вірна оцінка нинішнього етапу буде першим кроком, діагнозом для Європи, якій давно час прокинутися від пацифістського сну.
21 століття спокусило миром і стабільністю
Падіння Берлінської стіни та розпад Радянського Союзу ознаменували перехід до однополярного світу. Ейфорія від перемоги капіталістично-демократичної ідеї світоустрою тривала надто довго і Захід спокусився на ідею «кінця історії», опубліковану американським філософом Френсісом Фукуямою в однойменній книзі. «Глобальних конфліктів і світових війн більше не буде, а людство стало на шлях сталого розвитку» — ця ілюзія запанувала в головах еліт, цю мантру повторювали політики з високих трибун та професори з університетських кафедр.
Врешті решт дана ідея десятиліттями визначала вектор розвитку Європи, яка до 2022 року абсолютно спокійно торгувала з державою-агресором, котра тепер вчиняє геноцид. Можливо, більшість, хто повірив у кінець історії ніколи навіть не чули про Френсіса Фукуяму, але прийняли той загальний настрій і сподівання, що часи великих протистоянь вже позаду, а в майбутньому світ чекає на стабільний розвиток.
Поспред росії в Радбезі ООН Василь Небензя розповідає про бойових українських комарів і “брудну бомбу”
Російсько-українська війна похитнула ці надії та штовхає світових лідерів визнати, що як раніше не буде і всі напрацювання ООН по стратегії сталого розвитку можна викинути в смітник, доки існують людиноненависницькі режими. Тепер світу доведеться знову перебудовувати системи безпеки, по-новому поглянути на національні армії та НАТО, переглядати функції ООН, реформувати (а можливо й ліквідовувати) низки інституцій та організацій, які вичерпали свої можливості та доречність існування.
Частина світових лідерів дуже не хоче це робити і усіляко опирається прийняти нову реальність, досі чуємо мантри про «деескалацію» та страх перед розділенням росії і прийняттям рішучих кроків. Старі бюрократичні еліти бояться спалити мости, однак час грає не на їх користь і рано чи пізно доведеться це зробити.
Правда починається з чесності та визначень
Що відбувається в Україні? Після 24 лютого частина політиків і журналістів відверто заявили: це війна. Інші досі називають це «конфліктом» або ще більш обережно «кризою». Де-факто це була війна ще в 2014 році, але навіть Україна не була готова назвати її належне.
Самообман політичних еліт Заходу був ідеальним ґрунтом для гібридної війни. Ми 8 років жили у співбрехні, коли воєнна реальність суперечила офіційному трактуванню подій. Коли ти не визначаєш рельність такою, як вона є, то скидаєш з себе відповідальність за неприйняття необхідних рішень. Коли політики приймають ці правила гібридної війни, то можуть легко торгувати з росією і одночасно забороняти в’їзд у ЄС для певних персон.
Так, це повномасштабна війна в центрі Європи. Не «загострення» чи «конфлікт», але цілком реальна війна з усіма супутніми наслідками і тотальними руйнуваннями. Тут недоцільна обережність з дефініціями, щоб якось пом’якшити лексичне навантаження, бо це реальність, в якій живе Україна і світ у 2022 році.
Процесами не завжди керує раціональність і доцільність
Скептики російського вторгнення до 24 лютого аргументували свою пасивну позицію відсутністю для росії отримати перспективу вигоди після початку нової воєнної кампанії. Однак як у лютому, так і протягом всіх місяців повномасштабної війни ми багаторазово переконувалися, що російська влада не керується вигодою, процвітанням і логікою, а готова піти на жахливі ірраціональні кроки, переслідуючи великодержавницькі перспективи розширення «русского мира».
Чи вигідна росії війна економічно? Ні. Щодня агресор втрачає десятки та навіть сотні мільйонів доларів. Російська влада знала про санкції і можливу ізоляцію від Заходу, проте не зупинилася в намірах фізично завоювати Україну. Після болючих для російської економіки санкцій путін не відмовився продовжувати війну, не відступив і до сьогодні лише затягує своїми рішеннями зашморг на шиї економіки рф.
Російський диктатор путін, виступаючи на церемонії анексії українських територій, обґрунтовує агресію ідеологічними причинами, 30 вересня 2022 року
Продовження війни є нелогічним з точки зору західної людини, яка буде зважати на вигоди/втрати від такого рішення. В цьому і криється глобальна відмінність у мотивації, а також цінностях лідерів і народів. У Великій Британії, Іспанії чи Швейцарії народ ніколи б не дозволив владі кинути в прірву економіку країни заради глобальної кривавої авантюри, яка з перших тижнів виявилася провальною. Але народ росії це проковтнув, допустив відкат власної держави у минуле століття і тепер пожинає плоди власного терпіння.
Дипломатія не є універсальним запобіжником війни
За понад 8 років війни в нас був час переконатися, що росія чує тільки мову сили. Українська влада повторювала це знову і знову, але не всі у світі взагалі готові сприймати дану риторику. Деякі війни розпочинаються, бо їх причини занадто банальні й старі та не вписуються у стандартне уявлення про «розвинене ХХІ століття» чи раціональні мотиви дій. Ця війна одна з таких.
Не всім народам притаманна миролюбність, не для всіх мир є цінністю. Абстрактне уявлення сталого розвитку не вартує нічого в державах, подібних до рф, а спроба деяких західних країн сприймати інши держави через призму власного досвіду й менталітету виявилася фатальною помилкою.
Коли стоїть питання існування чи знищення народу, дипломатія не допоможе. Вмовляння, стримування, умиротворення і години телефонних перемовин не матимуть результату, коли твій ворог чує лише мову сили. Потрібні дієві засоби, які зможуть фізично зупинити агресора, адже сподівання на цивілізованість і великодушність росіян – ознака наївності і повного нерозуміння тактики кремля.
Зустріч путіна і Макрона в москві, 7 лютого 2022 року. Дипломатичні зусилля європейських лідерів виявилися марними
Росія показала, що в ХХІ столітті війна може бути кривавою, масштабною, віроломною. «Природа» кремлівського режиму була зрозумілою для його ворогів, які багато років тому прямо говорили про це, але їх риторика не сприймалася розвиненими країнами належним чином.
Про підступну варварську природу російської тактики війни свого часу говорив покійний лідер народу Ічкерії Джохар Дудаєв, який примітив аморальність і бездуховність російського народу та передбачив майбутню війну з Україною. Вторгнення рф в Грузію та участь у вийні в Сирії не відкрили очі на справжні агресивні наміри кремлівського диктатора, бо значна частина світових лідерів надто довго жили в ілюзії, що великі війни залишилися в минулому, а «конфлікти» вирішують домовляючись.
Ми вже не живемо у «світі після Другої світової війни»
Понад сім десятиліть зберігалася глобальна система світоустрою, побудова за підсумками Другої світової війни. У ХХІ столітті людство багато разів спостерігало тріщину в системі світової безпеки, але після російського вторгнення 2022 року гостро постала необхідність суттєво реформувати ООН і всі інституції, дотичні до цілі встановлення миру.
Попередні десятиліття стали ґрунтом для зростання наївних ідей повної відстороненості пересічних громадян від питань безпеки, а збройні сили дедалі частіше сприймалися як рудимент минулого. Відносно спокійне і мирне життя Європи закріпило наївні й пацифістські цінності про мир як давно довершену константу.
Звідси народилася тривожна статистика про неготовність більшості чоловічого населення Європи захищати свою країну зі зброєю в руках. Звичайно, простіше пристати на ідею, що «дипломатія, а не штики мають визначати майбутнє», проте нинішня війна показала, що дипломатія абсолютно слабка без готовності фізичного захисту.
Традиційний військовий парад на Хрещатику, Київ, 2021 рік Україна та світ побачили, що пріоритетність безпеки і армія не є пережитком минулого.
Пацифістські цінності ситої Європи вилилися у безвідповідальну оборонну політику. Багато років НАТО недоотримував фінансування, адже деякі члени альянсу ігнорували необхідність обов’язково витрачати 2% ВВП на оборону. Ця мінімальна норма слугувала індикатором політичної волі країни робити внесок у розвиток оборонної галузі, яка вже тривалий час залишалася не в пріоритеті
Російська агресія оголила найбільші хиби міжнародних організацій та стратегій «сталого розвитку», на які опиралися світові лідери. Все це виявилося недієвими проти нової старої загрози. Ми не повинні забувати, що в лютому світ просто тривожно очікував нашої капітуляції і лише після демонстрації вдалої оборони стартувала активна військова допомога Україні. У квітні десятки держав поспіхом долучилися до постачання Україні зброї, боєприпасів і спорядження, але темпи цього постачання все ще бажають кращого.
Перша зустріч міністрів оборони понад 40 країн світу з метою допомоги Україні, Рамштайн, 26 квітня 2022 року
На наших очах поступово формуються нові зв’язки, нові підходи до оборони і саме Україна відіграє тут ключову роль. Побудова нової системи безпеки в Європі має опиратися на перегляд старих принципів і пріоритетів і досвід українських Збройних Сил, які без перебільшення є найбільш боєздатною армією Європи.
Національна держава є найкращою формою існування народу
Політика мультикультуралізму провалилася. Мертвонароджена дитина антинаціональних лівих еліт принесла чимало клопоту Європі в 2010-х. Коли ліві прогресивістські кола намагалися викинути національні цінності на «смітник історії», ототожнити патріотизм із шовінізмом, реальність знову і знову розбивала їх утопічні ілюзії.
Однією з архітекторів мультикультурної Європи була Ангела Меркель, яка доклала зусиль для ослаблення ЄС і перетворення його інституцій на вкрай сумнівні органи. Їй довелося визнати абсолютну нереальність практичного втілення ідеї сполучення культур: «Наш підхід полягав у мультикультуралізмі, у тому що ми житимемо поряд і цінуватимемо один одного. Цей підхід провалився, повністю провалився», — визнала вона у 2011-му, однак продовжила попередню політику.
Проукраїнський мітинг у вже окупованому Херсоні. 9 березня 2022 року
Після 24 лютого українці продемонстрували світу, що таке народна війна за суверенітет і національну гідність. Цей спротив дуже яскраво увірвався в парадигму «розмивання кордонів народів», бо оборона своєї країни і своєї культури — це все ще мотивація воїна ХХІ століття.
Нація із чітким усвідомленням своєї ідентичності протистоїть агресору в екзистенційній боротьбі за існування свого народу, за свою незалежність. Звучить надто пафосно для пересічного «громадянина світу»? Але це абсолютна правда про російсько-українську війну. Її характер демонструє, що українці, об’єднані любов’ю до Батьківщини, мотивовані до боротьби краще, ніж незрозуміла маса російської армії, яка йде на фронт виключно заради грошей.
Український народ звертається до тих метанаративів, які довго принижувалися «прогресивним» світом: до національної ідентичності, віри, моралі, цінностей, традицій. Українці по-новому побачили свою інакшість і при цьому відчули себе частиною Західної цивілізації (іноді набагато яскравіше, ніж типові жителі Західної Європи).
Сьогодні час пригадати, на чому ґрунтується державотворення, пригадати, як століттями європейці формували різноманітність націй. Не може бути сильним і єдиним народ, який відмовляється від власної ідентичності, зневажає свою історію, намагається розчинитися в абстрактному «людстві».
Національна держава є найкращою формою існування народу, вираженням його прагнень і середовищем для розвитку. Спроби зруйнувати її, очорнити, нав’язати ідею мультикультурності і сорому за виокремлення своєї національної ідентичності є ознакою корозії основ державної безпеки і сили народу.
Мужність має значення
Протягом останніх років масова культура стигматизувала традиційну чоловічу мужність. Нам так довго розповідали про необхідність побороти «гендерні стереотипи» і традиційні уявлення про лідерські й захисні функції чоловіка, називали «токсичними» такі характеристики як чоловіча ініціативність, відповідальність за інших, цінність порядку, прагнення захищати і, звичайно, готовність застосувати фізичну силу, проте саме ці якості виявилися необхідними в повномасштабній війні.
Російсько-українська війна продемонструвала, наскільки важливо плекати традиційні чоловічі характеристики, без яких неможливий загальнонародний опір. Хоча жінки також є в Збройних силах, але було б нечесно стверджувати, що їх власне військовий внесок є рівноцінним, адже завжди традиційно чоловіки брали на себе функції захисників і вони це роблять донині.
Збройні Сили України стали синонімом мужності
Ще до повномасштабного вторгнення український народ був одним з лідерів Європи в опитуванні щодо готовності воювати за свою державу, а після 24 лютого весь світ здивувався тій рішучості й стійкості, яку проявили українці. Близько мільйона чоловіків стали до лав української армії і проявили неабиякий героїзм задля захисту Батьківщини.
Великі історії, героїчний епос і образи відважних воїнів — не пережиток минулого, а будні української армії. Тепер не просто читаємо в книгах, а бачимо наочно, що таке чоловіча честь і відважність. Безпека й розвиток слідують за великими і героїчними подвигами. Саме так кують перемоги і так було завжди.
Завжди слід визначати та розрізняти добро і зло
Постмодерний світ диктує цинічний тренд на відсутність правди і однозначності. Виважена сучасна людина шукає помірності і відкидає безкомпромісність.
Для багатьох людей досі важко погодитися, що в цій війні є сторона однозначного добра і однозначного зла. Спостерігаючи за українським болем на відстані, світ ще не готовий об’єднатися проти ворога миру. Натомість постійно доводиться чути про паритет позицій сторін, про пошук напівтонів у трактування війни, яку знову і знову називають «конфліктом» чи «українською кризою».
Депутати Палати представників США, які складають ультраліве крило Демократичної партії, та закликають Дж. Байдена до перемовин з путіним
За інерцією уявної стабільності попереднього світоустрою чи під впливом пацифістської наївності час від часу лунають заяви діячів культури, мільярдерів чи політиків у відставці про те, що «всі війни мають закінчуватися за столом перемовин», «росію спровокував Захід», «росія захищає свої інтереси» тощо.
Пошук «вини двох сторін» є нічим іншим як аргументом для виправдання власних помилок і недооцінки російської загрози для світу. Така злочинна «миротворчість» не призведе до миру, бо щоб протистояти росії як терористичній державі, варто зрозуміти її суть: безчестя, підлість, бездуховність — цими принципами багато десятиліть керувалася російська армія, тому шлях домовленостей — це вибір відтермінування більш жорстокої війни, яка все одно прийде.
Російсько-українська війна є не лише військовим і політичним конфліктом, але й екзистенційним і духовним протистоянням. Ідея віроломної агресії з метою захоплення і підкорення іншого народу складно вплітається в сподівання на гуманістичний світ і кінець історії, однак це саме та реальність, в якій ми маємо діяти, згідно із здоровим глуздом, своює совістю і духовними цінностями.
Джерело: Християни для України
Авторка: Чорна Мар’яна
