Енцикліка Папи Павла VI
Про належний порядок передавання людського життя Високошанованим братам Патріархам, архиєпископам, єпископам та іншим правлячим архиєреям, котрі живуть у мирі і спільноті з Апостольським Престолом, духовенству та вірним цілого католицького світу а також усім людям доброї волі
ПАПА ПАВЛО VI
Високодостойні брати, дорогі сини і дочки! Вітання і Апостольське благословення!
ПЕРЕДАВАННЯ ЖИТТЯ
1. Надзвичайно серйозне завдання продовження людського життя, завдяки якому чоловік та жінка стають вільними і свідомими співпрацівниками Бога-Творця, наповнює їх завжди великою радістю; однак ця радість часто пов’язана із немалими труднощами та клопотами.
У всі часи виконання цього завдання совісті ставило подружжя перед важкими проблемами. Але найновіший розвиток, що його набуває людське суспільство, спричинює зміни такого типу, що виникають нові запитання, на які Церква мусить дати відповідь, оскільки вони якнайтісніше пов’язані з людським життям і щастям.
І. НОВА ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
2. Зміни справді значні і різноманітні. Перш за все йдеться про швидкий приріст населення: багато хто боїться, що населення світу зростає швидше, ніж цього дозволяє наявність їжі. Через це зростають злидні у багатьої сім’ях та у країнах, що розвиваються. Це може легко підштовхнути державні уряди до поборювання такої небезпеки радикальними заходами. До того ж, не тільки умови праці та проживання, а й підвищені вимоги економічного характеру, як і ті, що стосуються виховання та навчання молоді, утруднюють належне утримання більшої кількості дітей.
Ми переживаємо і певні зміни у розумінні особистості жінки та її завдання у людському суспільстві; також у розумінні цінності подружньої любові у подружжі та в оцінці подружніх статевих стосунків з огляду на цю любов.
Врешті слід враховувати передусім дивовижний прогрес людини в опануванні сил природи та їх раціональному використанні. Це панування людина хоче поширити на всі сфери життя, на своє тіло, свої душевні сили, на соціальне життя і навіть на закони, які реґулюють передавання життя.
3. Такий стан речей викликає нові запитання. Чи не було би доцільним з огляду на теперішні умови життя і на те значення, яке мають подружні статеві стосунки для гармонії і взаємної вірності пóдругів, переглянути діючі моральні норми? Особливо, якщо взяти до уваги, що при певних обставинах їх можна дотриматись лише за умови героїчних жертв.
Чи цей так званий принцип цілісності може бути застосований у даній галузі і таким чином планування меншої, але розумно вреґульованої плідності могло би перетворити усування фізичної плідності в дозволене і передбачливе реґулювання народжуваності? Чи не можна притримуватися думки, що мета служіння продовженню роду є більше завданням подружнього життя як цілості, аніж окремого статевого акту? Постає теж питання, чи для сучасної людини з підвищеним почуттям відповідальності не настав час, коли передавання людського життя повинно визначатися більше розумом і вільним вибором, аніж певними біолоґічними закономірностями.
КОМПЕТЕНЦІЯ УЧИТЕЛЬСЬКОГО УРЯДУ ЦЕРКВИ
4. Такі питання безперечно вимагали від Учительського Уряду Церкви нових і поглиблених роздумів над принципами подружньої моралі, які спираються на природний моральний закон, прояснений та збагачений завдяки Божественному Одкровенню.
Жоден віруючий християнин не стане заперечувати, що інтерпретація природного морального закону належить до завдань Учительського Уряду Церкви. Тому що немає жодного сумніву в тому, – як неодноразово повторювали наші попередники[1][1] – що Ісус Христос, надавши Петрові та іншим апостолам участь у своїй Божественній владі та пославши їх навчати усі народи всього, що він нам заповів[2][2], настановив їх надійними хранителями та інтерпретаторами всього морального закону, це означає – не лише євангельського, а й природного морального закону. Тому що і природний моральний закон виявляє волю Божу, і вірне дотримування його є необхідне усім людям для вічного спасіння.[3][3]
Виконуючи це завдання, Церква завжди, а останнім часом особливо часто, в узгоджених документах висловлювалася про природу подружжя та про морально впорядковане вживання подружніх прав і обов’язків пóдругів.[4][4]
СПЕЦІАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
5.Усвідомлюючи таке саме завдання, Ми потвердили і розширили утворену Нашим попередником Іваном XXІІI у березні 1963 року Комісію. До неї належали, окрім багатьох вчених із відповідних галузей, також і подружні пари. Ця Комісія повинна була зібрати заключення стосовно питань, які стосуються подружнього життя і передусім – морально впорядкованого реґулювання народжуваності; вона повинна була крім цього представити результати своїх досліджень таким чином, щоби Учительський Уряд Церкви міг дати відповідь, адекватну до очікувань не лише вірних, але й решти світу.[5][5]
Результат досліджень фахівців і заключення багатьох Наших братів у єпископстві, що їх вони надсилали Нам частково з власної ініціативи, а частково на Наше прохання, дозволили Нам ще докладніше та всесторонньо обдумати цю багатогранну проблему. Тому Ми висловлюємо усім сердечну подяку.
ВІДПОВІДЬ УЧИТЕЛЬСЬКОГО УРЯДУ ЦЕРКВИ
6. Висновки, до яких дійшла Комісія, не могли однак бути для Нас певним і остаточним вироком, який позбавив би нас обов’язку вчинити таку значиму проблему об’єктом Наших особистих роздумів.Це було необхідно ще й тому, що загальні збори Комісії не дійшло до повної одностайності думок щодо моральних норм, які слід було представити; передовсім ще й тому, що виникали деякі пропозиції щодо вирішення, які відбігали від подружньої моралі, визначеної і незмінно представлюваної Учительським Урядом Церкви.
Тому, після докладного розгляду надісланих Нам документів, після всебічних роздумів, після настійливої молитви до Бога, на підставі завдання, дорученого Нам Христом, хочемо Ми дати Нашу відповідь на ці вагомі питання.
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні