….Труднощі можна долати.
Головне – зцілити інвалідність сердець. Найбільша інвалідність – це страх.
Перед майбутнім, перед невдачами, перед самотністю.
Нік Вуйчич
Пригадуєте достатньо відомий портрет «Інфанти Маргарити», білявої дівчинки – дочки іспанського короля? Дієго Веласкес (1599 – 1660), придворний художник Філіпа IV, писав її багато разів. Полотно, що знаходиться в Києві в Музеї Богдана і Варвари Ханенків (колишній музей західного і східного мистецтва), вважають ескізом до створеного незадовго до смерті художника портрету інфанти, який зберігається в музеї Прадо в Мадриді.
Придивімось уважніше – очі Маргарити сумні, вигадлива зачіска і парадне плаття з криноліном і важким золотим ланцюгом через плече помітно сковують її. Дівчинка – заручниця суворих правил придворного етикету, що віднімають радість дитинства, позбавляють дівчинку безтурботних дитячих веселощів.
До чого тут інфанта?
Інфант (жіноча форма – інфанта) – (ісп. Infante від лат. Infans – дитя) – титул всіх принців і принцес королівського дому в Іспанії і Португалії (до ліквідації португальської монархії в 1910 році).
Інфантилізм (від лат. Infantilis – дитячий) – незрілість у розвитку, збереження в фізичному вигляді або поведінці рис, притаманних попереднім віковим етапам.
У переносному сенсі інфантилізм (як дитячість) – прояв наївного підходу в побуті, в політиці, у взаєминах і т. д.
Розрізняють: Психічний інфантилізм – нерозвинена емоційно-вольова сфера; Психологічний інфантилізм – пригнічена емоційно-вольова сфера.
Американський психолог Марша Лінехан описує так звану «емоційну інвалідизацію» як результат деформованого виховання (детальніше про це можна знайти на різних інтернет-ресурсах).
Це стиль виховання, який різними способами спотворює значення емоцій дитини. Це призводить до того, що в результаті людина виростає і не знає, як себе виражати і чи є вираз своїх емоцій доречним. І що означають емоції, які виражаються іншими і чи можна вірити висловлюваним емоціям. Наприклад, такі люди можуть відчувати тривогу від посмішки співрозмовника. Для них це буде загрозою або насмішкою, а не ознакою відкритості і добрих намірів.
Емоційна інвалідизація досить сильно деформує поняття дитини про те, що таке нормальні емоції і як у нормальний спосіб їх можна проявити.
Навіть якщо ця дитина виросла і надалі цілком успішно функціонує в суспільстві, то у нього (неї) часто виникають сумніви і тривога з приводу того, чи адекватний він в тих чи інших ситуаціях, чи не викличе він негативну реакцію оточуючих, якщо виразить свої емоції або висловить свою думку або бажання.
Саме тому у сучасному суспільстві можна побачити багато «старих підлітків», які за паспортним віком старші, а за емоційним станом лишаються підлітками. Коли двоє таких емоційних калік живуть під одним дахом – вони калічать одне одного, а пізніше – і своїх дітей, зовні ж вони можуть бути абсолютно здоровими…
Емоційно-незрілі люди, це невпевнені в собі особи, яким для того, щоб відчувати себе впевнено, потрібні різні «підпірки». Вони не здатні переживати труднощі і проблеми, в критичних життєвих ситуаціях у них виникає бажання «сховатися в будиночок», «втекти» від хворобливого для них світу. Як різновид «втечі» вони використовують агенти залежності: алкоголь, наркотики, секти, езотерику, магію, азартні ігри … агентом залежності може бути навіть людина. Крім того, не бажаючи миритися з навколишнім світом, вони мріють його змінити, взяти під контроль – агенти залежності, на перших етапах дають ілюзію того, що це у них виходить.
Шляхом досягнення зміни своєї свідомості, або крайніх, пікових емоцій, ейфорії, вони відчувають себе впевненіше, сильніше, могутніше. Вони не знають як їм жити, їм потрібна «інструкція», вони шукають якийсь глобальний “сенс життя”, ховаючись від самого життя. В цьому відношенні їм “допомагають” агенти залежності, які стають для них “сенсом”. Без подібних «опор», вони відчувають себе дискомфортно. Вони схожі на великих дітей, “застрягли” десь дитинстві, і потребують керівництва.
Наприклад, людина домоглася успіхів в науці або в мистецтві, але в побутовому житті виявляється абсолютно не пристосованою. У своїй діяльності вона відчуває себе дорослою і компетентною, але є абсолютним дитиною в побуті і у взаєминах. І намагається знайти когось, хто візьме на себе ту сферу життя, в якій можна залишатися дитиною.
Дорослі сини і дочки продовжують жити зі своїми батьками, не створюють своїх сімей. З батьками все звичне і знайоме, можна залишатися вічною дитиною, за яку будуть вирішувати всі побутові проблеми. Створити свою сім’ю – це взяти на себе відповідальність за своє життя і зіткнутися з певними труднощами.
Припустимо, що життя з батьками раптом стає нестерпним: вони теж починають щось вимагати. Якщо в житті людини з’являється інший, на якого можна перекласти відповідальність, тоді вона піде з рідного дому, і буде продовжувати вести той же спосіб життя, що і з батьками – нічого не брати на себе і не за що не відповідати.
Не завжди можна з першого погляду визначити – інфантильна перед вами людина чи ні. Інфантилізм почне виявлятися у взаємодії, а особливо в критичні моменти життя, коли людина як би гальмує, не приймає жодного рішення і чекає, що хтось візьме за неї відповідальність.
Інфантильних людей можна порівняти з вічними дітьми, яких нічого особливо не турбує. Причому їх не тільки не цікавлять інші люди, але вони і про себе не хочуть (психологічний інфантилізм) чи не можуть (психічний) подбати.
Завдання кожного з батьків полягає в тому, щоб максимально пристосувати дитину до самостійного життя і навчити жити у взаємодії з іншими людьми, щоб вона могла будувати здорові стосунки і створити свою щасливу сім’ю.
Але, на жаль, існує чимало батьківських помилок у процесі виховання, в результаті яких розвивається інфантилізм.
Світлана Філоненко
