Вже давно стало добре зрозуміло, що із подружжями та з людською здібністю кохати сьогодні відбувається щось винятково погане. Доказом цього є хоча б статистика: в Україні приблизно 60% подружніх пар розпадається. До того додається ще приблизно 20% пар, які не розлучуються, але всередині подружжя стосунки цілковито руйнуються. Тобто, разом – більше 80%. Чому це відбувається? Де є допомога?
Головна причина – нерозуміння різниці між поняттями кохання і закоханість.
Кохання? Зазвичай, всім легко уявити собі що це. Натомість, найчастіше ці уявлення є помилковими. Романтична закоханість у загальному розумінні та в масовій культурі розуміється як синонім автентичного та справжнього кохання, що не зовсім є правдою.
Справжнє кохання має три складові: eros (пристрасть, що включає романтичність, фізичний потяг та сексуальне прагнення), filie (дружба, всілякі почуття тепла, близькості, прив’язаності), та agape (жертовність, рішення бути з людиною попри її вади та інші труднощі). Романтична закоханість – це пристрасть і дружба, але це лише елемент кохання, і не кожна закоханість переросте в кохання.
Стан закоханості – це зустріч однієї підсвідомості з другою, – говорить відомий польський психоаналітик та римо-католицький священик Яцек Прусак. Тому часом інтенсивну закоханість називають формою хвороби. Дехто стверджує, що це суспільна форма психозу. Вона відрізняється від справжнього психозу лише тим, що минає.
Згідно певних емпіричних досліджень мозку закоханих людей, інтенсивна закоханість може тривати до 17-19 місяців. Такий короткий термін для закоханості пояснюється тим, що, по-перше, це настільки емоційно інтенсивний стан, що наша нервова система не витримала би його довше. Друга причина – інтенсивна закоханість дає гарантію, що не можна закохатись в когось іншого, але не є гарантією прив’язаності. А люди, котрі думають про те, щоб все-таки бути разом, крім пристрасті, мають дуже велику потребу дружби, як потребу безпеки. А її не можна збудувати лише на пристрасті.
Закохатися можна в будь-якому віці. Існують універсальні риси закоханості – люди закохуються однаковим чином у всіх куточках світу. Також і флірт, як мова закоханості, має певну універсальну граматику. Натомість, все одно, закоханість починається з індивідуальної зустрічі. Як це можливо, що люди закохуються одне в одного? Здається, що це відбувається раптово. Ніхто не вибирає когось, в кого хоче закохатися. Тому нам здається, що закоханість є іскрою, яка захоплює зненацька, – говорить Прусак. Натомість, це більш обумовлений процес, ніж нам здається. Взаємодіють як зовнішні обставини, так і внутрішнє налаштування, що виникає з особистого життєвого досвіду, відносин з іншими людьми. Тільки в основному ці речі є підсвідомими.
По-перше, люди закохуються, базуючись на так званій еротичній мапі, котра є компасом для пошуку людей та для того, щоб вихоплювати їхні підсвідомі сигнали, – пояснює Прусак. Ми називаємо це привабливістю. Ця мапа формується поміж 4 та 8 роком життя на основі спостереження за коханням між батьками, тим, як вони одне до одного відносяться. В американських дослідженнях виявилося, що 80% американців вибрали людину, схожу на їхнього батька у випадку жінок, або на їхню мати у випадку чоловіків. А решта 20% – його абсолютну протилежність. В обох випадках, тобто на 100% закоханість була керована уявою про батьків, і ніхто від цього не є вільним. І найчастіше йдеться про риси емоційні, а не про вигляд людини.
По-друге, люди обирають пару або дуже схожу на себе (в психології це називається комплементарні стосунки), або навпаки таку, що вкрай відрізняється (симетричні стосунки).
Природньо, що, коли розуміємо обумовленість вибору нашого серця, з’являється питання: можливо, закоханість не є нічим добрим? Польський римо-католицький священик, душпастир молоді та президент «Спілки Вьосна» Яцек Стричек дає відповідь. Згідно з його думкою, цей стан, коли змінюється хімія мозку, коли людина проектує на іншу людину свій внутрішній світ, зовсім не є безглуздям. Навпаки, те, що людина в стані закоханості має розширені зіниці означає, що вона в змозі прийняти набагато більше інформації, бо є більш зацікавлена другою людиною. Тобто, це дає можливість найкраще пізнати того з ким маємо жити все життя, а найліпше знаючи людину, вмітимемо краще її любити. Те, що в стані закоханості маємо позитивну хімію мозку, чинить, що ми більш готові змінюватися на краще та більш мотивовані перемагати свої слабкості. Часто люди роками не можуть змінитися, а коли закохуються, то отримують цю додаткову силу. Закоханість є внутрішнім током в напрямку іншої людини, і це дозволяє переступати бар’єри, робити те, чого раніше ніколи не робив. І нарешті, закоханість зміцнює організм, людина набагато менше хворіє. Отже, варто бути закоханим. І потім змінювати закоханість в Кохання.
Ще одна причина того, що закоханість є шалено важлива, наприклад, в майбутньому в родині, коли настане криза – а обов’язково настане, і не одна – то в пар, які були закохані одне в одного, набагато більше шансів пройти через цю кризу. Бо вони зможуть повернутися до того часу, коли кохали одне одного, згадати це, і це дасть їм сили до відбудування відносин.
Про це говорить римо-католицький священик Адам Шустак. Він зазначає також, що часто дівчина будує відносини на почутті безпеки. Хлопець їй трошки подобається, їй з ним комфортно. Цього замало, – переконаний священик. Це має бути шалене прагнення одне до одного, дуже сильне бажання бути із цією людиною. Від почуттів має паморочитися в голові, – говорить він і аргументує: «Уяви, якщо він, наприклад, стане інвалідом? Що робитимеш, коли ти його не кохаєш? Ти зненавидиш його».
Отже, закоханість є необхідна для того, щоб могла з’явитися справжня любов. Польський католицький священик та філософ Юзеф Тішнер писав: «Зустріч із Богом можлива через зустріч із Обличчям Іншого». Під поняттям Обличчя розуміється єство, найглибша сутність людини, те, ким вона є насправді, без масок. Зустрічаючись із кимось в правді, пізнаючи його, ми в певному сенсі стаємо ним. Стаємо одним цілим. І це є любов. Це розуміння Святої Трійці: Бог Отець і Бог Син настільки сильно кохають одне одного, що ця любов, так міцна, що аж стає Особою між ними, стає не чимось, а Кимось – Духом Святим.
Кохання є присмаком Раю, і одночасно його ехом. Грецький філософ Христос Яннарас вказує на цю таємницю: «Кохання – це спосіб існування життя». Тобто, єдиний спосіб жити – це любити. Все інше, де нема любові – це смерть.
Олександра Зуєва
