Коли я вчилась кататись на лижах, одним із найскладніших випробувань здавався підйом на гору на бугелі. Отож, інструктор А запропонував мені сісти, добре триматися і сказав, що все буде добре. І… що сталося? В першу хвилину, як підйомник рушив, я у повному лижному спорядженні лежала догори дриґом у снігу, ризикуючи зачепити наступних пасажирів.
Інструктор Б зробив майже усе те саме, от тільки він не просто їхав поруч, але й постійно повторював: «у тебе все вийде – лижі рівно – дивись вперед», «у тебе все вийде – лижі рівно – дивись вперед». І як тільки я почала падати, він підхопив мене за руку, і продовжував свою «пісню». Завдяки цьому інструктору я доїхала до самої верхівки гори і надзвичайно собою пишалася.
Батьки мріють про неокраї горизонти для своїх дітей, бажають їм осягнути щонайвищих вершин, проте підліток досить часто залишається наодинці зі своїми труднощами. Аби дитина осягнула таку омріяну мету – престижний універ чи популярну професію, стала щасливою і гармонійною, потрібно небагато.
П’ятнадцятирічна Даринка склала рейтинг найбільш болючих проблем у стосунках з батьками і ми спробуємо разом на них подивитися та знайти власну відповідь.
1) «Вони мене не слухають». Перше, слухати і чути, а потім говорити. Любі батьки, чути те, що хоче сказати дитина, хай і доросла дуже важко, бо у голові гуде, наче радіохвиля, голос «суворого батька» або «правильної матері». Важливо вміти відключати це «радіво».
Якось я запитала в Михасика, якого кольору його настрій. Він відповів, що темно-синього. І тут мені, як і багатьом психологам, треба було б відчути страшенне занепокоєння, бо ви ж знаєте, що темні кольори, можуть означати негативні емоції, і тут у чергу стають вчителі початкових класів, з малюнками їх учнів, де, крім чорної і коричневої, більше немає жодної барви. Проте, Михасик не виглядав, ані пригніченим, ані сумним. І я запитала малого, а який це настрій – темно-синій? Дитя усміхнулося беззубо і шепеляво відповіло – веселий! Юху! Мої емоції теж зашкалювали.
2) «Мама каже, що у мене лише дурниці у голові». Друге, слухати до кінця, не додаючи своїх сенсів, а намагаючись почути саме те, що хоче сказати ваша дитина, а іноді для цього треба почути навіть мовчання або замовчування.
3) «Якщо я скажу мамі, вона мене вб’є». Важливо цінувати вашу дитину і бути для неї тим супровідником крізь життя, якому можна довіритись і не чекати осудження і нищівної критики у відповідь на найменше відхилення від запланованого вами курсу. Якби мене той другий інструктор висварив за попереднє падіння, не знаю чи я б хотіла спробувати вдруге.
4) «Якщо я не вступлю у коледж – батьки від мене відмовляться». Щоб дитина піднялася на «гору» батькам варто бути поруч не тільки психологічно, а й фізично. Іноді недостатньо почути, що «у тебе все вийде!». Часом потрібно відчувати цю руку підтримки, особливо тоді, коли дитина робить ризикований крок, виходить за межі родинного гнізда, за межі зони комфорту, а ще більше, коли падає і потребує допомоги, щоб підвестися. Батьки, під час ЗНО, важливих іспитів ваша присутність та підтримка, як ніколи важлива. Якщо Вам не вдалося налагодити контакт із підлітком сьогодні, дайте і собі шанс спробувати знову, можливо, у Вас вийде зробити це завтра.
5) «Мама каже, що у мене й так нічого не вийде, не варто й пробувати». Батьки, Ви маєте надзвичайну силу, якою не володіє ніхто інший, крім Вас. Ви маєте дар переконання, проте важливо, як його застосовувати. З дня на день нагадувати дитині про її невдачі, чи формувати впевненість і здатність приймати рішення самостійно? Вибір завжди є.
Чи стала я першокласною лижницею? Ні. Попри це я досі пам’ятаю, як піднімалася схилами і щиро радію, що мені це вдалося. Осягне ваша дитина найбільш престижну у цьому році професію чи ні – залежить від багатьох факторів. Чи буде вона щаслива, чи матиме віру у власні сили, чи пам’ятатиме ситуацію успіху, чи з вдячністю згадуватиме протягом років ті скрутні ситуації, які ви пережили разом – залежить від вас, батьки.
І пам’ятайте, що дорослі діти потребують не менше часу, ніж малі. І цей час не просте вигодовування малих пташенят чи навчання польоту, а зустріч дорослих особистостей, кожна з яких заслуговує на розуміння та повагу.
Юля Халевич
Дитячий психолог
