“ Анька! Я тобі сказала вилізь з піску!!! Що ж ти за дитина така, скільки разів тебе можна просити?! Зараз дам по попі” І маленька Аня отримує чималого ляпаса по своїй маленькій попі.
“ Не реви, ти ж мужик!” І щоб заспокоїти, мама знову ж таки дає по попі ляпаса дворічному сину.
“ Треба давати їм по попі інакше нічого путнього з них не вийде, я он свою так з півторарічного віку виховую і нічого, не скаржиться”.
“Будеш знати як капризуати!”
Досить часто подібні діалоги можна почути і побачити на наших дитячих майданчиках. Батьки насправді дуже люблять своїх дітей і бажають їм добра, хочуть аби вони були вихованими, хорошими людьми. Та чи дієві такі методи виховання, чи сприяють здоровому психічному розвитку дитини, хорошим стосункам між батьками та дітьми?
Більшість сучасних вітчизняних психологів наголошує на тому, що насильство чи то фізичне, чи то моральне (крик, приниження, порівняння), не припустиме у вихованні дітей та мають деструктивний вплив на їхній розвиток.
Що відбувається з дитиною яку б’ють, на яку кричать?
Їй страшно, адже найближчі люди завдають їй болю, не розуміють її, руйнується почуття безпеки та прив’язаності. В свою чергу, це може призвести до того, що в зрілому віці, вона не буде спроможна себе захистити, коли її принижуватимуть чи ображатимуть. Дитина боятиметься батьків, а не поважатиме їх. Або ж навпаки відчуватиме до них агресію та зневагу.
Вона відчуває приниження, сором, думає, що батьки її більше не люблять, не приймають. Такі переживання для маленької дитини можуть стати причиною багатьох захворювань, сповільнити її розвиток, адже вона боятиметься помилитись.
Чому ж батьки це роблять?
– Тому, що їх так виховували.
– Надмірні вимоги до дитини, які не відповідають її віку ( наприклад, сказати півторарічній дитині, щоб та не брала в руки пісок, а це період тактильного знайомства зі світом)
– Через надмірне відчуття втоми
– Перфекціонізм
– Вплив із зовні. Особливо стосується бабусь, які часто люблять стверджувати “ розбалували ви його/її, ви в мене шовкові були”.
– Через бажання повного контролю дій.
– Незнання наслідків такого виховання
– Відсутність знань про віковий розвиток дитини та її потреби.
– Відсутніть знань про права, які має дитина через чинне законодавство України. (Чиний Закон України “Про охорону дитинства” 2001 року ст. 10 Право на захист від усіх форм насильства Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватись на принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорсткого поводження з нею).
Чи можливо інакше?
Звісно, що так! Прикладом та натхненням для нас можуть бути інші країни. Швеція в 1979 році прийняла закон про заборону будь-якого побиття дітей. Була проведена широка інформаційна кампанія про те, як без побиття і вседозволеності можна виховати дитину. Це принесло результат. В країні поступово знизився рівень злочинності, зменшилась кількість алко- і наркозалежних осіб, самогубств.
В Україні в жовтні 2016 року був створений інформаційний проект #НеБийДитину (https://happydity.wordpress.com/). Його авторами є психологи і батьки. Він містить в собі конкретні поради для батьків про виховання дітей, про те як впоратись зі своїм гнівом, як уникнути будь-якого насилля у своїй сім’ї. В квітні 2017 року цей проект отримав офіційну підтримку від Міністерства соціальної політики України.
Варто усвідомити собі, що діти не завжди поводитимуться так як би нам хотілось та й не мусять, головне навчитись правильно реагувати, розуміти потреби своєї дитини.
Оксана Пюра
