Євангеліє дня. Роздуми в родині
Мк 6, 30-34 Того часу посходилися апостоли до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили. А Він каже їм: «Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи!» Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти. Тож вони самі відпливли човном до відлюдного місця. Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх. І пішки люди збіглися туди з усіх міст і прибули раніше за них. Вийшовши, Ісус побачив великий натовп; і змилосердився над ними, бо вони були, як ті вівці, які не мають пастуха, й почав їх багато навчати.
Припустімо, що Ісус – батько, апостоли- діти, а натовп – це натовп.
Ісус посилає учнів, “дітей”, що йдуть стежкою зрілості, випробувати свої сили, бути самостійними, приймати рішення, творити свою історію, діяти. Він хоче, щоби вони повернулися іншими, готує їх до фізичного та емоційного відділення від Себе, бо вже наближається час Хреста.
Учні повертаються від своїх справ і знаходять мир – Ісус знову посилає їх, але тепер відпочити.
Класно, коли батьківський дім не є гніздом дитячих демонів, гіркої пам’яті, місцем обов’язку, але – гаванню, де можна пришвартувати свій трохи побитий бурями човен, заспокоїтися, відчути мир і безпеку.
Це дає своїм учням Христос.
Дім мого покійного дідуся був таким місцем. Він пережив три інфаркти і клінічну смерть, був на пігулках, хата була маленькою і незручною, в 90-ті сім’я бідувала, але його дім був місцем спокою та захищеності для всіх – неймовірний досвід.
В “сімейний відпочинок” Равві та апостолів увіходить потреба інших, натовпу. Ісусова “сім’я” не закривається у собі і в своєму “добре”, жертвує своїм комфортом, іде назустріч людям (звучить, як лозунг політичної кампанії, даруйте).
Питання:
- Чи є наші сім’ї місцем відпочинку та затишку?
- Чи впускаємо в своє сімейне “добре” інших?
