Євангеліє дня. Роздуми в родині
Мк 6, 53-56 Того часу Ісус і Його учні прибули до Генісаретської землі й причалили. Коли вони вийшли з човна, люди відразу, впізнавши Його, оббігли всю ту околицю і почали на носилках приносити хворих – скрізь, де б Він не з’явився. І куди б Він не входив: до сіл, міст, хуторів – скрізь на майданах клали недужих і благали Його, щоб хоч до краю Його одягу доторкнутися, а ті, хто торкався до Нього, зцілялися.
Що робили люди на озері? Ті, які першими побачили Ісуса, що виходив із човна? Ті, які мали хворих вдома? Чому вони були не біля страждаючих, а на озері?
Вони не піклувалися про своїх хворих, а насолоджувалися видом озера, прохолодою, яка йшла від води, їхні очі відпочивали, споглядаючи далечінь? Чи може ці бідні вже спробували все, коробка дому тиснула на них, викликала депресію через їхню неміч допомогти рідній людині, чи може вони чекали Його?
Вони знали, що цей дивний проповідник, який був то тут, то там мав владу і силу. А може Він з’явиться і у рідних околицях?
Сім’ї, які стикаються з тяжкою хворобою ведуть себе по-різному. Одні звикають, що син, чоловік чи батько є алкоголіком. Вони не борються, а пристосовуються.
Інші зі смиренням і терпливістю чекають смерті старенького дідуся, інсульт якого перетворив життя сім’ї на туннель з примарним світлом в кінці.
Багато сімей намагаються врятувати близького, але, не отримавши результату, знемагають і втрачають надію.
З огляду на те, як ці люди бігли через всю околицю до своїх хворих, а потім знову бігли тепер до Ісуса, несучи своїх хворих, готові були вхопитися за найменший клаптик надії, говорить про цих людей багато.
Вони були достойні перемогти в цій боротьбі. Їхня віра спасла рідну людину. Наша віра має той самий потенціал. Пам’ятаймо про це, тримаючи за руку рідну людину, яка знемагає від хвороби.
