У минулому досягнення певного віку говорило, що людина вже зріла і може зробити кроки у доросле життя. Тепер, на жаль, це не так, адже можна зустріти 30-ти, а навіть 40 річних, які поводять себе, як діти. Що може свідчити про незрілість людини?
- Нарсицизм…
Пам’ятаєте давньогрецьку легенду про Нарциса, який любив милуватися своєю вродою у відображені води… Та нині все набагато складніше, адже навіщо робити це наодинці, якщо про себе «неповторного» можна розповісти цілому світові за допомогою соціальних мереж. І таких не бракує, як серед одружених, так і серед священиків і черниць. Вони кожного дня закидають у інформаційний простір тисячі фотографій і постів про кожну мить свого життя. Щодня пишуть провокативні речі, щоб про них пам’ятали. Або роблять селфі навіть з ризиком для життя і все для того, щоб залишатися у центрі уваги, щоб хтось помітив це і головне оцінив… Насправді, така поведінка більш притаманна підліткам, які у момент дорослішання потребують підтримки і схвалення зі сторони батьків, але аж ніяк не для дорослих чоловіків і жінок, які мають дітей або знаходяться у монастирі. Потреба схвалення чи навіть звичайних лайків стає справжнім наркотиком.
- Перфекціонізм
Незрілі люди, зазвичай, прагнуть ідеальних розв’язань. Якщо родина, то дружина і діти мають бути ідеальні, якщо монастир, то всі без винятку – святі, якщо життя – то без проблем… Вони швидко захоплюються якоюсь дійсністю, людиною чи ідеєю. А потім так само швидко нею розчаровуються і шукають собі іншу. Або зневірюються у всіх і всьому. Проте життя – це не суцільний happy end, тим більше духовне…
Тут присутнє все: і піднесення і падіння, успіхи і невдачі, сміх і сльози. У цьому полягає його цінність, адже навіть найгірша ситуація може стати найкращим досвідом. Перфекціонізм або прагненням робити все досконало, випливає, по-перше, з нашої чисто людської гордині, а по-друге, з дитячого его, щоб все було по моєму, як я хочу. А також зі страху перед помилками та невдачами. Насправді те, що ідеальне у наших очах, далеко не завжди таким є. А те, що діється не по-нашому, говорить, що ми не боги, і світ не обертається навколо нас. Бути дорослим – це бути передусім реалістом, а не мрійником. Сприймати дійсність і передусім самого себе таким, як це є насправді, з усіма перевагами і недоліками. Це не означає – не прагнути більшого, але розуміти, що є речі, які нам не під силу. Ми – не Спасителі світу, не повинні всюди вставляти свої коментарі і перебільшувати свою роль. Бо часто з цього випливає неприродна активність. Коли ми намагаємося бути завжди і всюди у всіх на виду, а занедбуємо свої безпосередні обов’язки. Багато у цьому бачать ревність у обов’язках, але надмірна рухливість без осмислення своїх дій – це гра, а не служіння чи поведінка дорослого.
- Емоційна нестабільність…
Наші почуття і емоції є Божим даром, який допомагає виразити ззовні наш внутрішній світ. З часом ми навчаємося їх контролювати, адже не все, що у нас на серці варто знати всім. Натомість незріла людина не вміє керувати своїм внутрішнім станом. Вона часто падає у розпач чи поводиться неприродно до свого віку. І тут йдеться не про холериків, сангвініків чи флегматиків. А про те, що за допомогою почуттів ці люди намагаються маніпулювати своїм оточенням, викликати у них почуття жалості чи співчуття. Це один з найголовніших прийомів малих дітей: через плач привернути до себе увагу і змусити виконувати свою волю. Не завжди незрілі люди роблять це свідомо. Дуже часто – це є звичкою, яку ще не переросли.
4. Страх перед відповідальністю.
Думаю, що це одна з найбільших проблем сучасної молоді. Вона боїться брати відповідальність за своє життя. Має страх перед шлюбом, родиною, дітьми.. Намагається жити виключно у своє задоволення, не приймаючи наслідки своїх дій. Правду кажучи, у цьому є ще негативний наслідок комуністичного режиму, коли нашим батькам прищеплювали не виділятися з натовпу, не проявляти ініціативу, очікувати вказівок від партії. І вони підсвідомо передавали цей менталітет своїм дітям: тривали їх у покорі, робили все за них, оберігали від неприємностей, бо «ще настраждається». І у результаті діти виростали, немов би паралізованими у діях, адже й так все зроблять мати і батько або з почуттям, що я ще не готовий до дорослого життя. Тому їм набагато краще поводитися, як діти, вести гедоністичний спосіб життя і не думати про наслідки.
Люди, які бояться відповідальності, поросту не усвідомили свого потенціалу і на що вони здатні.
Безвідповідальність у поєднанні зі страхом перед помилками робить з людини незрілого “фрукта”, який так і ніколи недостигне.
5. Неперерізана «духовна пуповина».
Коли сокіл стає готовим до вільного польоту? Звісно, коли покидає батьківське гніздо. Так само з людьми – ми стаємо самостійними, коли обриваємо духовну пуповину з нашими батьками, розуміємо, що ми вже дорослі, хоча для них завжди будемо дітьми. І для цього є підлітковий вік, коли виникає стільки непорозумінь і труднощів у відносинах дітей і дорослих. Проте це криза зросту, яка свідчить не про брак любові підлітків до їхніх батьків, а те, що вони перестають себе з ними ототожнювати і починають думати по-іншому. Часто у неповних сім’ях, коли виховує одна лише мати або бабуся – ця пуповина залишається не перерізаною.
Адже це роль чоловіка – бути певною противагою, яка відриває дітей від материнської груді. І тим більш, жінці легше пережити емоційний розрив з дитиною, коли поряд є чоловіча рука. Вона розуміє, що живе не стільки для дітей, як для чоловіка.
Коли ж духовний зв’язок між матір’ю і дитиною не розірваний – це викликає величезне страждання, передусім для самої дитини. Цей зв’язок буває настільки сильним, що молодий юнак може відчувати себе старою людиною, емоційним пенсіонером і навіть відчувати наближення власної смерті. Іноді “мамині синки” не здатні створити свою сім’ю. Адже відомо яка жінка є головною і єдиною у їхньому житті. Навіть будучи священиками, такі люди не здатні відірватися від маминою сукні і постійно возять її з собою і прислухаються до неї більше, ніж до своїх настоятелів.
І тому кожний з нас має пережити досвід Авраама, коли Бог вимагає принести своїх дітей у жертву Йому. Не означає вбити, але віддати під Його опіку, бо діти – це не наша власність, а таланти, які Бог доручає нам, очікуючи десятикратний прибуток.
Цей досвід потребував і Ісаак, якому було добре на колінах у батька, але Бог знав, що духовна пуповина його задушить, тому наказав Авраамові відірвати сина від себе, щоби він міг жити своїм життям. Раджу кожному з вас піти у ліс і подивитися на дерева, які знаходяться у тіні рослинних «батьків». Вони кволі і жадібні сонячного світла і вологи, хоча і покровителі захищають їх від бурі і вітру.
Тому кожна людина має народитися з води у материнському лоні і духа, коли обріже свій зв’язок і усвідомить, що тепер вона самостійна.
PS: Якщо знаєте про інші ознаки незрілості, поділіться своєю думкою. Я написав ті, які стосувалися або (ще стосуються) особисто мене.
Олександр Бучковський
