Колись я дала собі дозвіл розчинитися у депресивній меланхолії сірих буднів. І не тільки. Насправді, для того, щоб стати слабкою та нещасною, завжди знайдеться привід. Втім, як і шлях для щастя прокладається тією ж стежкою, а привід – це всього-навсього вибір. Саме той вибір, який робимо щодня: посмішка чи сльоза, радість чи злість, вдячність чи нарікання, добро чи зло.
Знаєте, у шкільні роки я захоплювалась живописом. Мене надихали прості картини навколишнього світу – сонце, сад, квіти, тварини, люди. Я завжди любила портрети, бо саме в них відчувається харизма, що робить людину особливою і сильною – через погляд, мімічні зморшки, кут нахилу голови, розтріпаний чуб, багряні щоки, довгі вуса, веснянки. І чомусь найцікавішою частиною людського тіла мені здавались вуха. Кожен з нас має унікальну форму вушної раковини, що насправді є відбитком ембріона самого себе. Тож, якщо ностальгуєте за раннім дитинством – погляньте на свої вуха. Вони, до речі, є провідником N-ої кількості гігабайтів інформації.
***
Про відповідальність, психосоматику та синдром Ван-Гога
І добре, коли непотрібне вилітає через друге вухо. Нещодавно я зрозуміла важливість викидувати зайве. Стати “Ван Гогом” – ампутувати зі своєї душі образи. Адже саме вони, як ракові клітини, розбухають до неймовірного розміру і витісняють з організму живі клітини. Не дивно, що першопричиною більшості хвороб є наша емоція. Тож важливо те, як ми реагуємо. Моя реакція є моїм рішенням, тож затяжні образи – це прямий шлях до онкозахворювань. І тут важливо відчути ту тонку межу, коли потрібно стерпіти біль. У тому сенсі, що прощення – це не так просто і легко, як може здаватися на перший погляд. І більшість людей, безупинно говорячи «Я тебе прийняв, простив і відпустив», м’яко кажучи, лукавлять. Бо продовжують шукати винних та копирсатися у бруді.
Насправді, прощення є серйозною внутрішньою роботою кожної людини. Щоб дійти мети, треба напружуватися, мислити в іншому руслі, змінювати себе, а не іншого, працювати зі своєю свідомістю, загоювати рани з дитинства.
На цьому етапі важливо відчути відповідальність за свої емоції. Тому що жити з болем – це ніщо інше, як ваш вибір. До того ж, свідомий. Отож, стосунки – це саме те місце, де ми можемо розвиватися по-справжньому, особистісно.
***
Трошки мудрості зі Сходу
Єврейська лекторка Ципора Харітан зауважує, що родина – найкраще місце для саморозвитку. Суперечки та дрібні образи є невід’ємною складовою людського буття, але важливо навчитися грамотно проживати свої емоції. Всі ми знаємо про IQ,але мало хто задумувався про ЕІ (емоційний інтелект). Вікіпедія називає це «групою ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій та емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції і почуття інших людей, можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, і тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна, вони легше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими».
Пані Харітан – іудейка, і вона вчить простим речам, які не викладають у школах. Виявилося, що майже всі молоді жінки потрапляють на гачок своїх емоцій – типу «сама надумала, сама образилася». Рецепти гармонії від цієї жінки прості до сміху, але дієві:
головне- бути чесною із собою та окреслювати свої потреби.
Разом з тим – підтримувати свого партнера, прислухатися до потреб дітей. Але найголовніше – культивувати у своєму серці щирість. Навчитися віддавати коханому та дітям радість та любов, не вимагаючи того ж взамін. Не менш важливим є і мистецтво вести розмову. Відома приказка
«Мудра жінка додає цукор до своїх слів та вилучає сіль зі слів свого чоловіка»
також родом зі сходу.
***
… П’ять років разом – це початок. Я розумію, що поруч – інша індивідуальність. Зі своїми поглядами, думками, жартами, смаками, звичками. Та, що вчить мене. Вчить робити вибір на користь НАС, а не власного Его. Вчить він мене перш за все діями, словами, стриманістю і мовчанням. Я вдячна, що разом ми пройшли крізь пекельний вогонь і це змінило моє світосприйняття. Не днем, не двома, а 5 роками. Разом – значить сьогодні поєднуємо два мікросвіти у єдине ціле, нове, цінне для нас обох. Саме тоді і народжується справжня любов, чи не так?
