Йн 7, 1-2. 10. 25 -30 …Казали отож деякі з єрусалимлян: «Чи не Той це, що бажають Його вбити? Ось Він говорить явно, і Йому нічого не кажуть. Невже старшина і справді визнала, що Він Христос? Та ми про Нього знаємо, звідкіля Він. А Христос коли прийде, то ніхто не знатиме, звідки Він».
Ні, це не вороже неприйняття фарисеями та книжниками, але спроба розібратися простого народу. Хто Він? Якщо творить чудеса та зцілює людей, значить Христос? Але ж ми знаємо звідки Він прийшов!
Такий хід думок безсторонніх людей наводить Євангеліст.
Чому знання про походження Ісуса затуляло очі простим єрусалемлянам? Чому це змушувало їх відкинути неймовірні факти чудес? Чому вони сумнівалися?
Справа в тому, що згідно раввинів Месія мав прийти з невідомого народу, з’явитися нізвідки. А про Ісуса ніби знали все – вони росли поруч з ним, щороку Він разом з батьками ходив в Єрусалим, Ісуса бачили малим, а потім дорослим в господарстві Йосипа та Марії. Ні. Він точно не Месія.
Як ми побачимо в тексті, це дуже зачіпало Ісуса:
Отож Ісус промовив голосно, навчаючи у святині: «І Мене знаєте, і знаєте, звідкіля Я. Однак прийшов Я не від себе самого, правдивий же Той, хто послав Мене, – а Його ви не знаєте. Я ж Його знаю, бо Я від Нього, і Він Мене послав».
Там, де культурний український перекладач написав “промовив голосно”, оригінал вживає слова ἔκραξεν – закричав, заорав, але ніяк не “промовив”.
Ісус дозволив собі кричати в святині – настільки Він був обурений. Він хотів, щоби прості політично та релігійно незаангажовані євреї Його прийняли, але бачимо з тексту, що Ісус був поганим дипломатом. Бо Його крик і звинувачення перетворили нейтральних рефлексуючих єрусалимлян на ворогів. Тепер і вони хочуть Його вбити.
Навіщо Ісус це зробив? Чи можна було спрогнозувати таку агресивну реакцію колись нейтральних і дещо співчуваючих глядачів драми життя Ісуса?
Але давайте цю внутрішньо єврейську драму неприйняття Месії перенесемо на реалії нашої сім’ї.
Може здаватися і нам, що Христос в нашу родину має завітати невідомо звідки – з храму, зі Святої землі, з паломництва, реколекцій. Але Він з’являється із середини сім’ї так само, як із середини єврейського народу. Він з’являється у народженні не символічному, а реальному маленької плачучої дитини, так сам, як народився колись в яслах.
Чи реально приймаємо, що наша дружина може передати нам більше розуміння Христа і Церкви, ніж будь-який священик, самим фактом свого недосконалого існування? Так само і навпаки.
Так само і в наших сім’ях може бути так, що ми ніби дуже добре знаємо одне одного – стільки років прожили разом, але з іншої сторони бути тотально необізнаними з прагненнями та потребами іншої сторони. Саме це обурює: людина, яка мала би бути найближчою, найріднішою, саме від неї ми очікуємо розуміння і прийняття, ніц нічого про нас не знає.
Ця правда ранить. Ісус емоційно виражає цю правду і біль, а чи ми готові ми не змовчувати, а виразити те, що болить? А інша сторона? Радше обуриться емоційністю послання чи загляне в суть, намагаючись відновити і плекати єдність?
