Лк 24, 35-48 Учні розповідали, що сталося в дорозі, і як вони пізнали Ісуса при ламанні хліба. Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!» Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та Він сказав їм: «Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж Я сам. Доторкніться до Мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що Я їх маю». Сказавши це, Він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів не йняли Йому ще віри й чудувались, Він сказав: «Чи маєте ви тут що їсти?» Вони подали Йому кусень печеної риби. Він узяв його й спожив перед ними. Потім Ісус до них промовив: «Це власне ті слова, що Я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах». Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання. І мовив до них: «Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у Його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того всього».
Це Євангеліє є продовженням історії в Еммаусі. Ми знаємо, що апостоли мали вирушити з Єрусалиму і йти в Галилею. Клеопа з товаришем, в свою чергу, цілий день ішли з Ісусом і вже пізно ввечері були вдома. Той факт, що вони, повернувшись назад в Єрусалим, застали апостолів, означає, що вони відразу вирушили. Спробуємо реконструювати ті події.
Ось позаду тяжка дорога в 160 стадій (30 км), вечір, але Ісус просить повернутися назад і сповістити учням те, що вони бачили. І ці двоє пішли. Можливо навіть в ніч. Ситуація нагадує настанови Нагірної проповіді: “Якщо хтось змусить Вас іти милю, ідіть – дві”. Звичайно, Ісус не змушував їх іти, але вони були готові пройти іще раз 30 км та й ще вночі, бо перебували в дусі Нагірної проповіді, в дусі блаженства.
Якщо ходимо з Христом вдень, то матимемо сили подолати самотужки шлях вночі.
Учні поспішають до апостолів засвідчити появу Христа, і Він знову з’являється поміж ними. Свідоцтво про Бога помножує Його дію та присутність.
Ісус став посередині. Не з краю, не біля виходу, не за столом, а посередині. Справжня християнська спільнота завжди має Ісуса в середині свого життя, Він – центр, сердцевина. Його приходу передує натхненна розповідь про ламання Хліба. Коли спільнота надихається Євхаристією, то Христос перебуває справді посеред такої спільноти.
Три фрази Ісуса Христа:
“Мир Вам” – перш за все Господь приносить мир нашому серцю.
“Чого стривожились?” – Він є Той, хто допомагає нам зі страхами.
“Чи маєте ви щось їсти?” – тут мова іде не про фізичний голод, а про духовний стан. “Що споживає ваша душа?” – так можна перефразувати запитання Ісуса. І учні подають Йому рибу, що є символом християнства, символом Христа.
Ісус є поживою учнів. А що споживаємо ми?
