Мк 16,15-20 Ісус, з’явившись Одинадцятьом, сказав до них: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Імям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане». Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога. Вони ж пішли й проповідували всюди, а Господь допомагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили.
Перше слово Ісусової проповіді: “ідіть”. Наскільки сильною є мовою Христа, вона закликає до дій з першого слова. Проповідь Христа неможлива без того, щоби ми самі йшли, знаходилися у Божому русі.
Кому слід проповідувати?
Український текст говорить про “всяке творіння”. Дослівний переклад з грецького оригіналу вказує на рівнозначні варіанти: власне творіння, влада та влаштування. Думаю, натхненний автор використав це поняття κτίσει недаремно. Всяке творіння має почути Добру Новину, але також не маємо пасувати перед владами. Тому апостол народів Павло так прагнув опинитися перед вищим світом Римської імперії, і йому це вдалося. Будь-який спосіб мислення, влаштування соціальних процесів, людська ієрархія потребує Духа Христового. Маємо допускати Ісуса в робочі процеси та сімейні відносини.
Для спасіння потрібно мати дві компоненти – віру та хрищення, але осудження наступає через відсутність лише одного – віри. Не написано, що, “хто не увірує та не охриститься” буде осуджений. Я не є захисником концепції “віри в серці” без Церкви, Таїнств, але чи допускає текст НЕосудження у разі віри і без охрищення? Скоріш за все логіка тексту спрямовує на думку, що віра, річ невидима, має проявитися у світі матеріальному у вигляді зовнішнього знаку охрищення.
Іншими словами, якщо віруєш, покажи це ділами.
Ця думка вкладається в загальну логіку Ісусової мови-заклику до дій.
Ми, християни сучасності, часто є в дефіциті віри та Божих чудес, тому мову Євангелія прагнемо покрити обгорткою символів. Так простіше миритися з відсутністю чудесних проявів у нашому житті.
Можна по-іншому інтерпретувати це суб’єктивне спостереження про відсутність чудес. Стародавній світ був надзвичайно простим примітивним і природним. Сучасний світ – повний соціальних техногенних чудес. Тому якщо для Мойсея було достатньо палаючого куща, щоби побачити диво і відчути, що Бог Живий, то для нас, збирачів вражень, потрібні щораз більші і більші “дози” чудес, щоби бодай відчути, що ми є живі.
Отож, відбуватимуться дивовижні речі. Але мова Євангелія надзвичайно обережно говорить про чудеса: вони супроводжуватимуть віру. Не більше, але і не менше.
Хто шукає лише чудес, стає папуасом від християнства, який готовий справжні цінності обміняти на блискучі брязкальця.
Входом в усі чудеса, які супроводжують віруючих є ім’я Христове – Ісус, Спасіння. Його ім’я має силу виганяти бісів. Коли читаю про інші мови, хоча належу до харизматичного руху в Церкві, думаю не про благородне белькотіння на прославах Обнови у Святому Дусі, а про мову Інтернету, соціальних мереж, фандрайзингу, блоггінгу, створення корисних мобільних додатків, лоббіювання та соціальних ініціатив. Будемо говорити з суспільством не мовою минулого, але сучасності.
Чи можна оцінити застарілість церковного спілкування зі світом, як брак віри, оскільки чудеса будуть супроводжувати тих, які увірували?
Ісус вознісся, а учні пішли. Дієсловами Євангеліє починається, дієсловами закінчується.
Бажаю побільше дієслів у моєму і Вашому християнстві.
