Чи доводилося Вам силою відривати дітей від екрану смартфону, планшету або комп’ютера? Часто це закінчувалося сваркою?
Як і багато батьків, я пробувала попереджати: «Ще п’ять хвилин, і марш вечеряти!» – кричала я з кухні. Ця заява або ігнорувалося, або дитина мугикала у відповідь щось невиразне.
Через п’ять хвилин я йшла в вітальню і вимикала гаджет, чекаючи, що дитина мовчазно з цим погодиться і піде на кухню, де нас чекатиме тиха та врівноважена вечеря.
І що я отримувала у відповідь? Крики. Істерики. Посивіле волосся.
Я зрозуміла, що роблю щось не так. Мої діти до цього не були схильні до істерик, тому їхня поведінка вибивала мене з колії.
Але я ніяк не могла зрозуміти, що можна зробити, щоб припинити ці раптові крики в момент, коли я забираю гаджети.
Я хотіла знайти м’який спосіб «відлучення» дітей від екрану і повернення назад в реальний світ без постійних сутичок (а вони траплялися буквально щовечора), але не знала, як.
І тут подруга познайомила мене з маленькою хитрістю, придуманою Ізабель Філльоза.
Ізабель Філльоза – клінічний психолог, авторка безлічі книг про виховання дітей і авторитетне ім’я в темі дбайливого батьківства у франкомовних країнах. Її вкрай простий метод допоміг мені покінчити зі скандалами та істериками дітей в моменти, коли встановлений час користування гаджетами закінчується.
Що говорить про гаджети наука
Чи бувало у вас коли-небудь, щоби вимикали електрику в розпал цікавого футбольного матчу?
Або ваш трилітка натискав кнопку «викл» рівно в той момент, коли головні герої романтичної комедії ось-ось повинні нарешті поцілуватися?
Або в комп’ютерній грі у вашого персонажа скінчився запас енергії саме тоді, коли він зібрався вбити прибульця і пройти на наступний рівень?
Дуже важко вийти зі стану, в якому ти отримуєш задоволення, а саме такий стан виникає у нас, коли ми проводимо час біля екранів. Це важко навіть для дорослих. Для дітей це може бути нестерпно. У буквальному сенсі.
І ось чому, пояснює Ізабель Філльоза.
Коли людина (не тільки дитина, а й дорослий!) захоплена переглядом фільму або грає в комп’ютерну гру, вона подумки перебуває в іншому світі. Екрани діють на наш мозок гіпнотично. Світло, звуки, зміна картинок – все це занурює нас в стан потоку. Ми відчуваємо себе добре і не хочемо робити нічого іншого. І, звичайно, ми не хочемо, щоб ситуація змінювалася.
У цей момент наш мозок виробляє дофамін – нейромедіатор, призначення якого – знімати стрес і біль. Все в порядку – але до тих пір, поки включений екран. Коли ми вимикаємо гаджет дитини швидко і без попередження, рівень дофаміну різко падає, що може без перебільшення викликати відчуття болю в тілі. Цей гормональний спад і пов’язаний з ним фізіологічний дискомфорт – той самий момент, коли у дитини починається істерика.
Не має значення те, що ми, батьки, чітко заявляємо час, коли пора вимкнути гаджет. Ми думаємо: «Ну, ми ж домовилися, що не більше 20 хвилин в день», або «Я ж попередила – ще п’ять хвилин, і все». Для нас це ясно, але для дитини – ні. Сидячи перед екраном, вона не в змозі мислити, як ми, і правильно сприйняти цю інформацію. Мозок дитини «купається» в дофаміні, пам’ятаєте? Його відчуття в момент вимкнення телевізора або планшета нагадують фізичний біль. Ви, звичайно, і не думали її бити, але вона так це може переживати, кажучи мовою нейропсихології.
Іншими словами, силою відірвати дитину від гаджета – болісно для неї. Тому замість того щоб просто натискати кнопку «викл» на пристрої, спробуйте маленьку хитрість – спочатку увійдіть в простір дитини.
Метод Ізабель Філльоза: наводимо мости
Якщо ви вирішили, що дитині пора закінчувати сидіти біля екрану, спочатку увійдіть в її світ, побудьте поряд. Подивіться з нею телевізор або посидьте на сусідньому стільці, поки вона грає в комп’ютерну гру. Немає потреби робити це довго, досить і півхвилини. Просто розділіть з ним те, що вона робить.
А потім поставте дитині питання. Деяких дітей можна запитати: «Що ти дивишся?». Іншим потрібні більш конкретні питання: «На якому ти зараз рівні в грі?», Або «Який кумедний персонаж на задньому плані. Хто це такий?”
Зазвичай, дітям подобається, коли батьки цікавляться їх світом. Але якщо дитина, як і раніше, поглинена тим, що відбувається на екрані і не відгукується, не здавайтеся. Посидьте з нею трохи довше, а потім поставте ще одне питання.
Як тільки дитина починає відповідати на ваші питання або розповідати про те, що вона дивиться або у що грає, це означає, що вона поступово повертається з віртуального світу в реальний. Вона виходить зі стану потоку і повертається в простір, де знову починає помічати вашу присутність – однак відбувається це повільно. Дофамін в цьому випадку не падає різко, так як ви побудували міст між віртуальним і реальним світом. Ви можете почати спілкуватися, і тут і відбувається диво.
У цей момент ви можете сказати дитині, що настав час вечеряти, або йти в душ, або просто нагадати, що час користування пристроєм закінчився. Завдяки тому, що ви повернули дитину в реальність досить м’яко, вона буде в змозі вас слухати і реагувати на ваші прохання. Вона навіть може так щиро зрадіти батьківського увазі, що сама захоче вимкнути телевізор (планшет, комп’ютер). Я пробувала, мої діти іноді так роблять, чесне слово.
Підводячи підсумок, скажу: впоратися з проблемою небажання дітей відриватися від гаджетів мені допомагає одне тільки усвідомлення того, що відбувається в їхніх головах в ці моменти. Не завжди все проходить так гладко, як мені хотілося б, але у них більше не було бурхливих істерик і криків з тих пір, як я відкрила для себе метод Ізабель Філльоза.
Не вірте мені на слово, випробуйте його самі
Наступного разу, коли ваша дитина зависне в екрані, спробуйте:
• Посидіти поруч з нею 30 секунд, хвилину або трохи довше і просто поспостерігати за тим, що вона дивиться (робить).
• Поставте просте запитання про те, що відбувається на екрані. Більшості дітей подобається батьківська увага, і вони дадуть відповідь на ваше запитання.
• Якщо вам вдалося домогтися діалогу, вважайте, ви побудували міст – він допоможе вашій дитині поступово повернутися зі світу віртуального в реальний без гормонального стрибка, а значить без крику і скандалу.
• Насолоджуйтесь залишком дня разом.
