Сьогоднішні дітлахи живуть в непростій епосі, яка називається постмодернізмом. Дана система поглядів, яка ще називається моральним релятивізмом, вчить, що істина недосяжна ні для Бога, якого релятивісти трактують як міф, ні для будь-якої людини. Істини ніби не існує взагалі. Нема нічого істинного чи помилкового, нічого доброго чи злого, нічого позитивного чи негативного. Все відносне. Важливим є тільки те, «що є правдою для мене чи тебе». Вищої влади, яка визначає добро і зло, не існує, і за її відсутності «богом» стає терпимість до всього, окрім, правда, християнства. Суспільне благо визначається шляхом опитування громадської думки.
Постмодерністи можуть чудово суміщати несумісне. Наприклад, моральний релятивізм вихваляє права людини і міжнаціональну гармонію, а потім схвалює вбивство старих і ненароджених дітей, а навіть і народжених, повністю здорових і доношених немовлят відразу після їх появи на світ. І нічого при цьому не пояснює.
Так сенатор-демократ Барбара Боксер під час сенатських дебатів настоювала, що ми маємо оберігати природу, прекрасне Боже творіння, а іншого разу стверджувала, що немовлята не є людськими істотами, поки батьки не заберуть їх з пологового відділення додому («Senator Barbara Boxer Clarifies Her Priorities», Weekly Standard, 12 February 2001). А професор Принстонського університету і спеціаліст з біоетики, один з провідних пропагандистів такої філософії Петер Зінгер вважає: «Життя новонародженого має меншу цінність… ніж життя свині, собаки чи шимпанзе» (John Leo, «Singer’s Final Solution», U.S.News and World Report, 4 October 1999, 17).
Концепція постмодернізму приводить до морального занепаду, нехтууючи багатовіковою уявою про різницю між правильним і неправильним. Окрім того, вона вчить дітей, підлітків і дорослих, що своїм існуванням вони зобов’язані випадковості у Всесвіті, який позбавлений замислу Творця. Ми ні перед ким не відповідаємо, проживаючи безглузді миті в безкінечному космосі, який колись перетвориться в абсолютну темряву. Ми, як людські істоти, не маємо жодної цінності і нічого не варті. Таке світосприйняття руйнує нашу гідність і самооцінку, руйнує наші сім’ї і дітей.
Наука Церкви і Святе Письмо пояснюють, що людина створена з любові Бога. Бог від віків знав про народження кожної людини і постійно очікує спілкування з нею. «Людина займає особливе місце у створенні.., вона покликана до союзу зі своїм Творцем… Людина вартісніша в очах Бога, ніж усе інше створіння; і її спасінню Бог надає такої ваги, що для неї не пощадив навіть Свого Єдинородного Сина. Бо Бог не перестав чинити все, щоб підняти людину до Себе і посадити її по Своїй правиці» (ККЦ, 355, 357, 358). Приймаючи таке розуміння свого призначення, людина цінує своє життя, дароване їй добрим Богом і відчуває свою гідність Божої дитини.
На противагу, модерністське світосприйняття призводить до внутрішньої пустки, розчарованості, нікчемності. Людина перестає цінувати своє життя, а також життя своїх ближніх, вона стає безвідповідальною, а ще гірше – в знак протесту їй хочеться зруйнувати такий світ, світ без сенсу, світ безглуздий.
Але в сучасному світі є речі, які підсилюють такі руйнівні тенденції в людей. Особливо це стосується дітей та підлітків.
Доступність порнографії.
Діти, які заходять в інтернет, неминуче наштовхуються на безліч порнографічних зображень. Провокаційні картинки, які вискакують на сторінках веб-сайтів – це надто великі спокуси для дітей. Стривожившись через легко доступність порнографії, Конгрес США прийняв в 1996 році закон, який забороняв такі провокації. Та Верховний суд відмінив цей закон, заявивши, що він протирічить Конституції (Перша поправка забороняє Конгресу обмежувати свободу віросповідання, слова, друку, зібрань і петицій). Отже, Верховний суд захищає право розбещувати американських дітей?
Порнографія має для дітей і підлітків серйозну загрозу. Інколи через одне зіткнення з нею у підлітка 13-15 років може виникнути залежність, яка буде тримати його до кінця життя. Спеціалістам з дитячої психології відомо, що сексуальна орієнтація в молодших підлітків ще не зовсім визначена. Вона може бути зміщена за рахунок раннього сексуального досвіду чи знайомства з порнографією. Хлопець, якого при нормальному розвитку цікавили б дівчата, може, зіштовхнувшись з розпустою, привчитися отримувати сексуальну стимуляцію за рахунок завдання кому-небудь болю чи при сексі з тваринами, чи при гомосексуальному насильстві чи при сексі з молодшими дітьми. Багато чоловіків, які мали статеві збочення, виявляли корені цього в підлітковому віці.
Тед Банді був засуджений до смерті за вбивство 28 дівчат і жінок. Коли йому виповнилось 13 років, він знайшов на смітнику порнографічні журнали, серед яких були детективні журнали з зображенням напівроздягнених жінок, які були зґвалтовані. Побачене видалось Банді надзвичайно збуджуючим. Так для нього почався фатальний поворот в житті, який закінчився на електричному стільці штату Флорида (Bill Wood, «Urgent», United Press International, 24 January 1989).
Зрозуміло, не кожен підліток, який погортає порнографічний журнал чи подивиться порнофільм, стане маніяком-вбивцею. Але в більшості появиться з’язлива пристрасть до порнографії (S. Butts, «Pornography: A Serious Cultural Disorder That Is Accelerating», Lancaster (Pa.) Sunday News, 9 March 1997, 4(P).
В інтернеті діти мають можливість побачити не тільки порнографічні картинки і фільми, але й познайомитись з іншими рецептами – від інструкції, як виготовити саморобну бомбу до рекомендації, як здійснити самогубство. Добре, що зараз є можливість користуватись батьківським контролем – програмою для фільтрації окремих веб-сайтів, шкідливих для дітей.
Також не варто забувати, що педофіли частенько шукають своїх жертв саме в салонах відеоігор. Вони вибирають найбільш нещасних хлопчиків чи дівчат, які відчувають емоційний голод через відстороненість від батьків. Середньостатистичний педофіл за свою «кар’єру» експлуатує до 150 дітей. Триває така експлуатація в середньому для кожної дитини 7 років. Та діти мовчать через погрози і страх перед батьками.
Комп’ютерні ігри: навички вбивати.
Доктор Девід Гроссман разом з Майком Хаккабі написав книгу «Про вбивство: психологічна ціна навчання вбивству на війні і в громадянському суспільстві». Д. Гроссман прослужив 24 роки в ВВС і є авторитетом в науці під назвою «кіллологія». Цим терміном позначають «науку вбивати», яка займається тренувальними вправами для воєнних, щоб привчити їх до участі в кривавих операціях. Коли Д. Гроссмана попросили виступити перед комітетом сенату США, який вивчав насильство серед підлітків, той зробив шокуючий висновок. Ті самі методи, які використовуються для тренування воєнних, використовуються і для дітей.
Це психологічна обробка, яка спрямована для того, щоб людський розум звик до найнестерпніших переживань, при умові, що йому дадуть час на адаптацію і будь-яке оправдання для обходу його протестуючих захисних механізмів. Для прикладу, всім відомі нацистські Ейназацгрупи, які під час Другої світової війни в день розстрілювали до 50 тисяч євреїв, циганів і політичних в’язнів. Їх вважали психопатами, але після війни психологи виявили, що вони абсолютно нормальні люди, які, повіривши в ідеї нацистів, швидко виробили імунітет при звершенні вбивств чоловіків, жінок і, навіть, маленьких дітей. Вони перетворились у вбивць, які були несприятливі до страждань і молінь жертв. Така втрата чутливості, коли людина призвичаюється до того, що раніше було для неї жахливим і нестерпним, називається десенсибілізацією.
Процес десенсибілізації сьогодні застосовується в авіації. Під час тренувань в наземних тренажерах створюються цілком реальні аварійні ситуації, щоб привчити пілота зберігати витримку в екстремальних ситуаціях. Також у студентів-медиків відбувається десенсибілізація до вигляду крові в операційних.
І такому ж процесу піддаються нині мільйони глядачів, особливо наших дітей. А в відеоіграх діти вчаться не тільки як вбивати, а й виживати, коли кров заливає весь екран. Додайте до цього, що менші діти не можуть відрізняти те, що відбувається на екрані, від реальності. Провівши багато годин за грою-стрілялкою, дитина вчиться стріляти без роздумів і вагань. Може наступити якась ситуація, у якій дитина відчує себе під загрозою і у неї буде зброя. Тоді в дитини спрацюють вироблені умовні рефлекси і вона вистрілить… Як заявляє професор Гроссман, десенсибілізація, яка відбувається з нашими дітьми, ще проявить себе в школі.
Таке сталось в 1999 році в місті Колумбайн. Улюбленим фільмом юних вбивць Еріка Гарріса і Ділана Клеболте з Колумбайнської школи був «Баскетбольні щоденники». У цьому фільмі була сцена, яка нагадувала бійню, яку вони пізніше вчинили. В щоденниках школярів було знайдено багато малюнків за мотивами кривавих відеоігор. Хлопці холоднокровно і цинічно розстрілювали своїх однокласників. В тих, які сховалися під столами в бібліотеці, стріляли впритул. Трагедія Колумбайнської школи отримала широкий резонанс у США, що призвело до моральної паніки, спрямованої на представників гот-субкультури, соціальних ізгоїв, фільми і музику, доступність інтернету для дітей і жорстокі відеоігри. Але зайдіть сьогодні в будь-яке інтернет-кафе вашого міста і гляньте, скільки хлопчаків грають там комп’ютерні ігри-стрілялки. Яка гарантія, що когось з них колись не «замкне» і яке-небудь містечко не перетвориться в новий Колумбайн?
Небезпека мультфільмів.
Які дітки не люблять мультики? На жаль, тепер батькам приходиться перевіряти їх вплив на своїх дітей. Деякі сучасні мультфільми негативно впливають на маленьких глядачів. Нещодавно японськими лікарями було відзначено безпрецендентне явище: майже у семисот дітей під час перегляду популярного мультиплікаційного фільму “Кишенькові монстри”(«Покемони») виникли епілептичні припадки. Відтоді ведуться дискусії, наскільки безпечним є цей серіал для дітей. Цікаво, а хто готовий перевірити це на своїй дитині? Але, якщо глянути на це з точки зору католика чи православного, як ми можемо дозволяти нашим дітям дивитися серіал під назвою «Кишенькові монстри», навіть якщо ці істоти виглядають такими «білими і пухнастими».
Це те саме, що поставити в себе на подвір’ї гномів, які у скандинавській і германській міфології охороняли підземні скарби (від людей) і були уособленням нечистої сили. То вже пізніше казка про Білосніжку надала гномам такої дружелюбності та чарівності.
А автор відеоролику «Растление» ( http://www.youtube.com/watch?v=3du2BnS4pIk ) розглядає сучасні мультфільми як спосіб розбещення дітей і змінення сприйняття жінки і матері. Можливо комусь з батьків це виглядає занадто. Кожному вирішувати самому. Але варто таки профільтровувати, що дивляться наші діти. А коли ви, разом з вашою дитиною побачили щось негативне по телевізору, то поясніть їй, чому ж так, як поступають кіногерої, робити погано.
Небезпека рок-музики.
Рок-музика – це один з найбільш небезпечних видів впливу на наших дітей. Наскільки батьки свідомі, що їхні діти зараз слухають? Чи їм відомі тексти улюблених пісень їхніх чад? Ось слова пісні «Мій дар тобі» популярної групи «Корн»:
Я взяв тебе за горло – чи відчуваєш ти біль?
Ти очі закотила – чи відчуваєш ти біль?
І вже не б’ється серце – чи відчуваєш ти біль?
Оргазм цей чорний – чи відчуваєш ти біль?
Цілую шкіру мертву – чи відчуваєш ти біль?
Мій скарб -твоя загибла душа.
(«My Gift to You», 1997 by Korn)
Компакт-диск з цією піснею лідирував в списку популярності і було продано 2 млн. екземплярів. Більшість дітей, які купили його, не тільки слухали ці слова, але й вивчили їх напам’ять. Але ця пісня не є виключенням. Якого результату ми можемо очікувати, коли діти слухають такий текст:
Суїцид – нове рішення твоїх проблем!
Суїцид – тебе пробачать й забудуть надовго!
Суїцид – роби це вночі, роби це і вдень!
Суїцид – ну ж бо, давай, це останній писк моди!
Зіжри себе, спали себе!
Виколи очі, не думай кричати!
Доки смерть твоя прийде,
Я побачу, як будеш про все шкодувати!.. («Суїцид», Invane)
Якщо врахували велику кількість подібного, то й немає чого дивуватися зросту насильства,і збочень і самогубств серед молоді, які зростають на руїнах моральних і духовних цінностей.
Проблема сучасних батьків полягає в тому, що їм потрібно занадто багато всього забороняти: канцерогенні сухарики і чіпси, рок-музику, насильницькі комп’ютерні ігри, а ще й мультики. І при цьому прививати віру і любов до Бога. Можливо тому багато батьків схильні не помічати того всього бруду, який кожен день виливається на їхніх дітей. Вони просто відмахуються від проблем, думаючи: «Якось воно буде», «Перейде».
Та ми не повинні забувати, що Бог поставив нас відповідальними за виховання наших дітей. Не тільки за їх фізичне здоров’я та освіту, а й релігійне та моральне виховання. Виховання з любов’ю і дисципліною. Бо правила і дисципліна без любові і взаємовідносин породжують бунт, а любов без дисципліни – розпущеність і свавілля.
За матеріалами: Джеймс Добсон «У вас ростуть сини».
